Професор Сергій Сітько

Физика живого. Т.14, №1, 2006, с. 5-10

    

"ВІДГУКУ" 20 РОКІВ

(СПОГАДИ ПРОФЕСОРА С.П. СІТЬКА)

     Історія "Відгуку" нерозривно пов'язана з історією становлення фізики живого і квантової медицини. Але виникнення цих наук має ще й свою передісторію...

     Друга половина 60-х років минулого століття. За освоєння міліметрового діапазону електромагнітних хвиль — від ідей та принципів генерування та детектування до створення "у залізі" перших генераторів та приймачів — група вчених-радіофізиків та радіоінженерів Харкова отримала Ленінську премію. Професор В.Г. Шахбазов (Харківський університет) рекомендує своїй аспірантці Н.П. Залюбовській (дружині одного з лауреатів) дослідити вплив нового фактора (електромагнітні хвилі мм-діапазону) на біологічні об'єкти. У 1970 році Н.П. Залюбовська в дисертаційній роботі представляє результати цих досліджень, вказуючи на резонансні особливості у функціях дії низькоінтенсивних потоків електромагнітного випромінювання цього діапазону залежно від частоти (довжини хвилі). Ці резонанси у функціях дії спостерігалися як на тваринних (простіші), так і на рослинних об'єктах у вигляді частотнозалежного впливу мм-хвиль на характер і динаміку життєвих процесів (швидкість поділу, інтенсивність росту тощо). Інтригуючими у цих піонерських дослідженнях були два моменти: низька інтенсивність, яка не перевищувала 10 мВт/см², тобто була на флуктуаційній межі можливого теплового впливу, і висока добротність резонансів, неможлива у цьому частотному діапазоні в стандартних твердих тілах та рідині. Таким чином виникла надія, що наука вперше зустрілася з явищем, специфічним саме для живого.

     Подібні результати отримав практично одночасно і професор С. Вебб з Канади.

     Невдовзі, до вивчення "резонансів" у мм-діапазоні на простіших біологічних системах, залучилися фахівці з різних країн світу: Дев'ятков (Москва, Фрязино), Грюндлер, Кельман, Кайзер (ФРН), Мілані, Вітієло, Джудич (Італія). Однак ентузіазм, викликаний першими спостереженнями, з часом став згасати, бо з'ясувалося, що означені резонанси у функціях дії мм-хвиль на простіші живі об'єкти не завжди вдається відтворити не тільки в інших лабораторіях, а й на одному і тому самому ж обладнанні і на тих самих об'єктах досліджень. А саме відтворюваність результатів є основним критерієм, за яким у науці прийнято оцінювати їхню надійність і значущість Самоочевидність цього критерію принаймні для експериментальної фізики здавалася настільки переконливою, що за відсутності на той час науково обґрунтованих аргументів для пояснення труднощів у відтворенні резонансів на живих об'єктах сам факт існування таких резонансів став ставитись під сумнів, досліди у цьому напрямі стали відносити до категорії маргінальних, недостойних серйозної науки. Щ дослідження у багатьох наукових центрах перестали фінансуватися і, як наслідок, припини­ли діяльність кілька потужних наукових груп, серед яких дуже сильний і чудо­во оснащений колектив, який працював в інституті Макса Планка (ФРН).

     Пояснити труднощі щодо відтворення резонансів у функціях дії мм-хвиль вдалося значно пізніше у межах уявлень фізики живого. Базуються вони на то-

    5

     му, що об'єктами досліджень є саме живі істоти, а міліметровий діапазон еле­ктромагнітних хвиль іманентний живому. У 1989 році я навіть написав на цю тему статтю: "Чому не завжди відтворюються резонанси Дев'яткова-Грюндлера?" Але про це трохи згодом.

    Наступний крок у формуванні засад фізики живого і квантової медицини пов'язується з іменами двох одеських офтальмологів — І.С. Черкасова і С.В. Недзвецького, - які у 1980 році отримали свідоцтво на винахід "щодо лікуван­ня виразки шлунку шляхом дії на епігостральну зону електромагнітними хвилями мм-діапазону". Реально ж картина виглядала трохи інакше і більш інтригуюче.

    У 1980 році за сімейними обставинами я почав цікавитись проблемами здоров'я. Мій батько - професор Пантелеймон Онуфрійович Сітько - генетик, доктор біологічних наук, природно знав про це (100-річчю з дня народження П.О. Сітька присвячується наступний номер "Фізики живого"). Він якось за­просив мене до себе і показав замітку у якійсь газеті (здається, то була "Комсомольська правда"). У замітці йшлося про те, що названі вище два офтальмо­логи для лікування рогівки ока у хворого використали стандартну процедуру поверхового розігріву ока за рахунок так званого скін-ефекту - властивості високочастотних полів залишати свою енергію саме у поверхневому шарі зразка, на який спрямована дія поля. Єдина відмінність від стандартної процедури лікування полягала в тому, що за генератор високочастотних полів правив не власний генератор установки, а саме генератор мм-хвиль. Як я розумію, потужність лабораторних генераторів мм-хвиль була недостатня для розігріву рогівки ока, лікарі маніпулювали ручками настройки і при одному із положень трапилося диво. Справа у тому, що пацієнт, якого лікували, мав проблеми не тільки з очима, а й зі шлунком: він уже понад 20 років страждав на виразку шлунка і в період лікування хвороба шлунка була у фазі загострення. Так от, при якомусь положенні ручок настройки (тобто при якійсь частоті у діапазоні (50-60) ГГц) у пацієнта при лікуванні ока миттєво зник біль у шлунку. Здається цей "фокус" офтальмологи повторили ще кілька разів, але в усякому разі, коли через кілька тижнів пацієнт пройшов стандартну процедуру перевірки стану шлунка, виразки не було виявлено і слідів її (рубця) теж...

    Ці спогади я пишу з позицій історичного розвитку подій, пов'язаних зі становленням фізики живого і квантової медицини. Насправді ж, хоча у 1980 році я був уже доктором фізико-математичних наук, професором ядерної фізики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, але про резонанси у мм-діапазоні, які спостерігали Залюбовська та Вебб, навіть не чув. І тому мене вразили клінічні результати, отримані Черкасовим і Недзвецьким, саме високодобротною частотною залежністю лікувального ефекту, бо відомо, що такої залежності у "неживому" твердому тілі і в рідині бути не може.

    На той час (травень 1980 року), як я уже зазначав, родинні обставини зму­сили мене зацікавитись медициною, особливо ортопедичного профілю. Я по­знайомився з провідними фахівцями Київського НДІ ортопедії та травматології, багато з яких з того часу на різних етапах активно співпрацювали (і співпрацюють) з нами за науковою програмою "Відгука". Серед таких був і головний фахівець України з питань хвороб суглобів у дітей завідувач відповідно-

    6

     го відділу інституту професор Іполіт Гнатович Талько. Мені вдалося зацікави­ти його клінічними результатами одеських офтальмологів в аспекті їхнього можливого значення для фундаментального природознавства настільки, що він "підняв" свої медичні зв'язки і поїхав зі мною до Одеси, щоб на місці побачи­ти технологію дивного резонансного лікування. Вона практично не відрізнялася від тієї, на якій були зроблені піонерські клінічні спостереження, за винят­ком того, що електромагнітне випромінювання діяло не на відкрите око, а на потилицю. На моє запитання, чому у формулі винаходу вказані не реальні зони дії мм-потоків, а проекція шлунка, я почув: "Ми ж не ідіоти. Хто б нам за­твердив винахід, якщо при лікуванні виразки шлунка ми б написали, що діяли на око або на потилицю?".

    Повернувшись до Києва, я підключив до роботи мого колишнього аспіранта Є. О. Андреева, який після захисту дисертації шукав, де застосувати свої здібності вже поза ядерною фізикою. Ми позичили на радіофізичному фаультеті стандартний лабораторний генератор мм-хвиль (здається, зі змінними голівками у діапазоні 40-60 ГГц і максимальною вихідною потужністю близько 10 мВт) і в одній із лабораторій кафедри ядерної фізики фізичного факультету почали перші дослідження в новій для нас галузі знань.

    Я вже писав, що в той час ми не знали, що вже протягом майже 10 років багато наукових груп у різних країнах вивчають резонансні ефекти дії елект­ромагнітних хвиль мм-діапазону на рослини і простіші. Нам відомі були лише клінічні результати одеситів, а їхня високодобротна частотна залежність (вузькі "резонанси") у ситуаціях, коли знання і багаторічний досвід професійних занять експериментальною фізикою переконували, що в цьому діапазоні такого бути не може, заворожував нашу уяву.

     Тепер треба було знайти об'єкт досліджень - пацієнта-добровільця. На ка­федрі ядерної фізики на той час працювала одна досить хвороблива співробітниця. Вона майже безперервно лікувалася. Я не знаю, як називалась її хвороба на той час, але пам'ятаю, як вона скаржилась, на те, що м'язи у неї відриваються від кісток, що супроводжувалося сильним болем. Вона, природно, радо пристала на нашу пропозицію бути піддослідною. З її допомогою, окрім резонансного характеру функції дії щодо зняття больового синдрому, ми отримали ще три незвичайних (з позицій стандартних уявлень) результати:

     ефект збільшувався при зниженні потужності потоку; ефект залежав від місця впливу; ефект був мінімальний при дії безпосередньо на хворе місце, а інко­ли, навіть, змінював знак (посилювався біль ).

    Вражений, я просто таки побіг порадитися з батьком. Його порада була безцінною: "Якщо все це має відношення до природи життя, давньокитайським мудрецям воно повинно бути відоме ще тисячі років тому. Йди і читай книжки із давньосхідної філософії та медицини".

    І ми (я і Є.О. Андреев) почали читати...

    Так почався третій етап у передісторії "Відгука". Протягом трьох років були розгорнуті наукові дослідження практично в усіх медичних наукових закладах Києва разом з їхніми клінічними базами. Це стало можливим значною мірою завдяки організаційній допомозі старшого наукового співробітника НДГ ортопедії і травматології, кандидата медичних наук Ераста Володимировича Біняшевського.

    7

     У цей же час до досліджень активно залучився ще один фізик, член-кореспондент АН УРСР, доктор фізико-математичних наук, професор Михайло Ульянович Білий — на той час ректор Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Цікавим був епізод входження М.У. Білого у проблему. Я познайомив його з технологією "дивного" лікування одеських офтальмологів і з першими нашими результатами, отриманими на клінічних базах Києва. Михайло Ульянович зацікавлено сприйняв інформацію і висловив бажання на собі спробувати методику лікування. На той момент ми вже експерименталь­не встановили, що найчутливішими місцями на тілі людини до "резонансної" дії електромагнітних хвиль мм-діапазону є так звані біологічно активні точки (БАТ), які топологічне зівпадають з точкам акупунктури, куди за технологією давньокитайської медицини встромлюють голки при лікуванні. Я вже не пригадаю, які в той час були проблеми зі здоров'ям у ректора, але пам'ятаю, що під час пошуку його терапевтичної частоти через відповідну до хвороби БАТ Михайло Ульянович лежав з заплющеними очима (передбачено технологією) і щось розповідав, перед цим попередивши, що у нього є лише 45 хвилин. Раптом він замовк, буквально на середині слова. Ми зафіксували час, коли "пацієнта" заполонив сон типу гіпнотичного. Через ЗО хвилин ми змінили частоту і Михайло Ульянович продовжив свою розповідь з другої половини слова, на якому заснув. Через кілька хвилин він поцікавився: "Коли ж ми почнемо іспити нової медицини?" - "А ми їх уже провели." - "Як?" - "Ви проспали на "резонансній" (терапевтичній) частоті ЗО хвилин." — "Такого бути не може." - "Подивіться на годинник." Приголомшений М.У. Білий кілька хвилин навіть не міг говорити... наступного дня він професійно включився у роботу.

     22 травня 1982 року. У цей день три фізики - Є.О. Андреев, М.У. Білий, С.П. Сітько - на міжвідомчому семінарі, який проходив в університеті під головуванням ректора і де я робив доповідь, було вперше офіційно заявлено про відкриття під назвою "Прояв власних характеристичних частот людського організму". На семінарі були присутні десь близько 40 учасників. Я вже не пам'ятаю, з яких міркувань на роботи з цієї теми ми запропонували накласти гриф "для службового користування*.

     На той час використання у назві відкриття термінології із арсеналу квантової фізики було скоріше відображенням емоційного стану авторів, які були переконані, що впритул наблизилися до розуміння природи життя на фундаментальному рівні, ніж усвідомленням того, що живе є четвертим рівнем квантової організації природи. Це усвідомлення прийшло пізніше.

     За рекомендацією міжвідомчого семінару матеріали з відкриття були направлені у Москву, у Державний комітет з відкриттів та винаходів СРСР.

     М.У. Білий зацікавив нашими дослідженнями Президента АН УРСР академіка Б. Є. Патона. 4 листопада 1982 року останній провадить розширене засідання Президії Академії, на якому з доповіддю виступає М.У. Білий. Президія схвалює доповідь М.У. Білого і направляє в Держкомітет відкриттів та винаходів відповідний лист про свою підтримку положень відкриття. Одночасно

     *    Забігаючи наперед, скажу, що це було великою дурістю: зиску ніякого, а щоб зняти гриф і мати змогу надрукувати статтю у науковому журналі (навіть у співавторстві з ректором і за рекомендацією Президента АН СРСР!) знадобилося майже два роки митарств.

    8

     Президія створює при університеті міжгалузеву наукову лабораторію з мікрохвильової резонансної терапії (МРТ) - (термін, запропонований проф. С.М. Рябченком) і залучає до роботи провідні наукові сили Академії, інститути та клініки, які якраз перед цим отримали від Академії новітнє імпортне діагностичне обладнання: лабораторії Інституту нейрохірургії (акад. А. П. Ромаданов, доц. Д.С. Лященко) і урологічне відділення Жовтневої лікарні (проф. О.Ф. Вазіанов).

    Саме на цих базах у кінці 1982 та на початку 1983 років були отримані перші приборні реєстрації резонансів у функціях дії мм-випромінювання на людський організм.

    У цей час від Держкомітету відкриттів та винаходів ми дізнаємось, що на розгляді у комітеті є заявка на відкриття групи академіка М.Д. Дев'яткова (зараз я можу сказати — прикро, що без Н.П. Залюбовської) щодо резонансів у функції дії мм-хвиль на простіші біооб'єкти. Незважаючи на це, Комітет призначає експертну комісію у складі акад. Н.Д. Дев'яткова, д.ф.-м.н. О.В. Бецкого, д.т.н. М.Б. Голанта та д.м.н. І.В. Родштата для ознайомлення на місці (тобто у Києві) з "постановкою та проведенням досліджень з питання, що розглядається". У період з травня по листопад 1983 року москвичі були детально ознайомлені з нашими роботами на експериментальних та клінічних базах Києва і підписали протокол, в якому визнали пріоритет України щодо клінічного ви­користання електромагнітних хвиль мм-діапазону наднизької інтенсивності. Щоправда, це не завадило їм, повернувшись до Москви, відкликати свою заявку з Держкомітету відкриттів та винаходів, щоб поповнити її клінічними матеріалами, отриманими від нас, і провести через кілька місяців у Москві наукову конференцію, представивши на ній від свого імені дублікати усіх результатів — експериментальних і клінічних, — привезених із Києва.

    На наше щастя на цей час ці роботи провадились вже під безпосередньою егідою Президента АН СРСР академіка А.П. Александрова, на якого "вивів" нас Президент АН УРСР академік Б. Є. Патон. Анатолій Петрович Александров зацікавився отриманими нами результатами не тільки як Президент Академії, але як Голова Міжвідомчої вченої ради з фундаментальних питань біології та медицини. За його ініціативою за період з 1982 по 1986 рік нас пе­ревіряли понад 10 різних комісій, кожні 3-4 місяці він проводив у себе нара­ди, на які запрошувався або я один, або разом з фізиками і біофізиками, або разом з медиками.

    Анатолій Петрович не дозволив Держкомітету з відкриттів та винаходів вносити зміни у заявку Н.Д. Дев'яткова та інших і надалі протягом усіх років поки залишався Президентом він багато разів захищав наш пріоритет*. А.П. Александров, можливо, був єдиною людиною, яка збагнула повною мірою значення нашого відкриття для людства — він багато разів підкреслював, що вважає цю роботу найперспекгивнішим напрямом досліджень з біології та медицини і не тільки у Радянському Союзі. Саме тому, як виняток, Президент дозволив собі рекомендувати до друку наші перші публікації з цієї тематики: у "Доповідях АН УРСР" (1984 рік) та у< "Вестнике АН СССР" (1985 рік).

     Нарешті, в АН СРСР, АН УРСР, ДКНТ СРСР, Академії медичних наук СРСР, МОЗ СРСР, МОЗ УРСР, у Міністерстві вищої і середньої освіти СРСР

    * На жаль, після розпаду Радянського Союзу захищати пріоритет України в Москві не було кому, і Державну премію 2000 рік Президент В. Путін практично за наші відкриття дав групі Дев'яткова

    9

     та УРСР не залишилося сумнівів, що МРТ, яка базується на принципово нових уявленнях про природу життя, має незрівнянні переваги порівняно з медикаментозною терапією. Це стосується не тільки ефективності лікування, а й неінвазивності і принципової відсутності шкідливих побічних ефектів у зв'язку з тим, що лікувальна дія здійснюється окремими квантами, тобто інтенсивностями, у мільярди разів меншими, ніж усе, що досі використовувалося у медицині.

     На початку 1986 року викликав мене до себе А. П. Александров і сказав, що перевірки закінчені, що не має сумнівів, що це відкриття величезного значення і треба зробити так, щоб воно "вибухнуло" за місяці, як зазвичай буває у таких країнах як США, Японія, а не за 10-20 років, як зазвичай буває у Радянському Союзі. Він запитав, що нам для цього потрібно. Я відповів, що потрібні такі ж умови організації науки, як на Заході: щоб не треба було перевозити спеціалістів з різних міст до Києва, організовувати їхню прописку, житло, будувати на новому місці інститути, лабораторії, щоб люди могли працю­вати за новою тематикою на своїх звичних робочих місцях, отримуючи за­робітну платню, яку я визначу за контрактом, щоб можна було закуповувати без затримки потрібне обладнання (включаючи імпортне).

     -- Добре, - сказав Анатолій Петрович, - будуть Вам створені такі умови.

     Підняв слухавку, зв'язався з Головою ДКНТ п. Г.І. Марчуком і через кілька тижнів з'явилося положення про тимчасові наукові колективи з надзвичайними (як для Радянського Союзу) повноваженнями керівників.

     Кілька місяців пішло на те, щоб підготувати статутні документи, узгодити програму досліджень і "наряд-замовлення", положення про фінансування, типові документи по контрактам з працівниками, отримати візи з низу до гори в усіх 8 вказаних вище відомствах (як я пригадую, близько 530 підписів) і на­решті, 25 квітня 1986 року була підписана спільна постанова АН СРСР та ДКНТ СРСР (А.П. Александровим та Г.І. Марчуком) про створення на три роки (з 1.07.86 по 1.07.89) Тимчасового наукового колективу "Отклік" ("Відгук").

     Закінчуючи ту частину спогадів, які стосуються передісторії "Відгука", я не можу не згадати імена людей, які на цьому етапі нам професійно допомагали. Це - професор П.О. Сітько, академік О.С. Давидов, академік C.I. Пєкарь, професор В. Й. Сугаков, академік В.Г. Барьяхтар, фізик М.І. Скопюк, радіофізик В.Л. Лобарев, екстрасенс М.Д. Колбун, професор І.С. Добронравова, академік А.С. Єфімов, кандидат медичних наук В.Л Куценок, професор М.Д. Тронько, професор В.А. Шевченко, професор О.В. Чалий, професор Є.Л. Мачерет, екстрасенс Джуна, доктор медичних наук Г.І. Овчинніков, професор І.Д. Танасієнко, академік Ю.В. Гуляєв, професор Л.Г. Гасанов, академік С.П. Курдюмов, професор В.Г. Коляденко, професор Ю.Л. Клімантович, академік B.C. Стьопін, професор Н.Я. Коцаренко, академік Б.Б. Кадомцев, професор B.C. Ольховський, лікар B.I. П'ясецький, лікар Л.С. Ливинець, професор Є.Є. Фесенко, академік М.П. Лисиця, професор В.Л. Зима, лікар С.А. Дєрєндяєв, лікар В.О. Юдін, професор B.I. Воронцов, професор І.Я. Беляев, професор B.I. Іванов, професор В.В. Самедов, фізик К.В. Лукашевський, доцент Б.Є. Лєщенко. Деяких з них вже немає серед нас, але всім від мене щира подяка.

    (Далі буде)

Друга частина,"Фізика живого" Т. 14, №3, 2006. C. 5-24.