S.P.Sitko site

Фізика живого. Т.14, №3, 2006, с. 5-24

"ВІДГУКУ" 20 РОКІВ

(СПОГАДИ ПРОФЕСОРА С.П. СІТЬКА)

Постановою по створенню "Відгука" передбачалося, щоб переваги МРТ були доведені на прикладі п'яти захворювань: ДЦП (дитячий церебральний параліч), цукровий діабет, асептичний некроз гомілки стегнової кістки у дітей (хвороба Пертеса), виразка шлунку та дванадцятипалої кістки, алкоголізм та наркоманія.

Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка був визначений головною базовою організацією. Крім нього, базовими організаціями по Києву були: Медінститут (нині Державний національний медичний університет), Інститут удосконалення лікарів (нині Академія післядипломної підготовки), Інститут ендокринології, Інститут ортопедії та травматології. ДКНТ СРСР, який фінансував проект, доручив здійснювати Раді міністрів УРСР поточне керівництво "Відгуком". Рада міністрів розмістила адміністративні служби і центральні лабораторії "Відгука" в триповерховому будинку по вул. Володимирській 61-Б. В той час перший поверх будівлі займали служби університету, а на II та III жили люди. Університет звільнив перший поверх, перевівши свій підрозділ в один з нових корпусів університету, а мешканцям II та III поверхів за кошти "Відгука" були виділені квартири.

Надані мені надзвичайні повноваження — можливість залучати до роботи по контракту будь-кого в межах території СРСР на своїх робочих місцях з договірною компенсацією установі, де на постійній основі працює фахівець, практично необмежене фінансування, статус члена ДКНТ СРСР (посвідчення я й досі зберігаю) - дозволили вже через кілька місяців залучити до роботи над програмою "Відгука" фахівців з 46 інститутів, лабораторій, госпіталів, лікарень, клінік, діагностичних центрів, конструкторських бюро, "поштових ящиків", університетів. А ще через кілька місяців пішли перші публікації.

Наукова історія "Відгука" відображена в публікаціях його вчених. Більшість з публікацій доступна науковому загалу (наприклад, основне джерело інформації - журнал "Physics of the Alive" як відомо, реферується в США - редакцією Chemical Abstract). І тому я вважаю, що в цих спогадах немає сенсу детально зупинятися на динаміці формування наукового світогляду "Відгука". Краще я згадаю людей, які створювали наукову історію "Відгука". Це: професор І.Г. Талько, кандидат медичних наук Е.В. Біняшевський, професор B.I. Струк, головний маркетолог "Відгука" Л.Л. Сумський, професор Г.С. Літвінов, фізик К.В. Лукашевський, академік М.П. Лисиця, фізик В.В. Гіжко, кандидат фіз.-мат. наук Б.Ф. Рудько, кандидат фіз.-мат. наук Є.О. Андреев, чл.-кор. НАНУ М.У. Білий, радіофізик B.C. Лобарев, професор О.П. Мінцер, професор М.П. Стародуб, професор І.С. Добронравова, фізик В.П. Цвілій, старший науковий співробітник О.П. Понєжа, професор О.П. Яненко, кандидат медичних наук Б.П. Грубник, професор В.Д. Жуковський, кандидат фіз.-мат. наук І.А. Іванченко, файн-механік Г.І. Душечкін, математик Л.С. Фінкель, кандидат біологічних наук Н.Г. Нікішина, лікар B.C. Колпаков, академік 0.0. Шалімов, професор Ю.Б. Гайдідей, академік А.С. Єфімов, професор 0.0. Сєріков, професор О.В. Чалий, професор В.Л. Зима, професор М.С. Мірошніченко, професор Ю.О. Скрипник, професор В.Й. Сугаков, чл. кор. В.Г. Шахбазов, професор Л.М. Мкртчан, професор І.Я. Бєляєв, лікар В.О. Юдін, кандидат медичних наук С.А. Дєрендяєв, професор В.В. Самедов, к.т.на->

ук Б.М. Угаров, науковий співробітник О.В. Каменецька, кандидат медичних наук І.В. Фетодова, професор П.С. Фліс, доктор фіз.-мат. наук Л.С. Брижик, кандидат фіз.-мат. наук А.В. Якунов, професор M.I. Казаков, кандидат медичних наук О.Є. Зайцев, професор Цзян Кальчжен Ю.В., професор Г.І. Овчинніков, професор П.П. Чаяло, професор В.А. Чинаров, кандидат біологічних наук М.М. Косицький, чл. кор. Г.В. Гейко. Це науковці, прізвища яких я пам'ятаю - вони створювали історію "Відгука".

Серед вихору подій перших років "Відгука" кілька запам'яталося...

...Харківська міська лікарня швидкої допомоги. Я виступив перед лікарями, розповів їм про МРТ і запросив включитися в програму "Відгука". Головний лікар Олександр Ємельянович Зайцев в оточенні почту ведуть мене по палатах опікового відділення. З однієї з палат на весь поверх чується неперервний крик болю. Заходимо в палату, я питаю у лікарів, в чім справа. Мені пояснюють, що у пацієнтки обпечена велика частина тіла і вже кілька днів вона кричить від болю і стандартні методи знеболювання не допомагають. У мене з собою перший запатентований портативний спеціалізований пристрій для МРТ - "Поріг-1". Я маю вже деякий досвід його використання... підходжу до хворої. Проходить менше, ніж 30 секунд і хвора замовкає, біль вщух. Майже чудо навіть для мене. А лікарі кілька хвилин не можуть поворухнутись і хоча б щось сказати...

В той же день міська лікарня швидкої допомоги стає основною медичною базою "Відгука" в Харкові, а заступник головного лікаря Леонід Лаврентійович Сумський приймає рішення переїхати до Києва, щоб працювати безпосередньо зі мною. Протягом багатьох років він очолював департамент впровадження технологій МРТ в Україні і в світі і був одним із найбільш надійних і вірних моїх помічників.

...Якось пізно ввечері зателефонував мені Дмитро Сергійович Лященко, керівник біоенергетичної лабораторії Інституту нейрохірургії, яку дирекція інституту по клопотанню Б. Є. Патона (як я вже писав) виділила нам в допомогу для здійснення приладової реєстрації відкритих резонансних ефектів:

— Негайно приїздіть - є пацієнт, який візуально демонструє ваші "резонанси".

Хвилин через сорок до Лященка під'їхали зі мною Андрієв, Скопюк, Сугаков і з'ясувалось, що "ефект Руденко" (прізвище пацієнта) демонструє не тільки резонанси в функції дії мм-випромінювання, але й саме існування меридіанної системи людини, що протягом століть ставила під сумнів "західна" медицина, яка базується на принципі візуалізації, а меридіани як динамічні хвильоводи в мм-діапазоні бачити очима смертним не дано. Суть ефекта полягала в тому, що у пацієнта Руденко був неординарний зв'язок нервової системи і моторної системи м'язів ніг з меридіанною сіткою: при терапевтичній дії наднизьких потоків мм-випромінювання на дистальні точки меридіанів на певних терапевтичних (резонансних) частотах спостерігалося незвичайне явище: ноги Руденко (їх нижня частина) починали мимовлі підстрибувати вгору на висоту сантиметрів 20 і з частотою біля 1 Гц. Це підстрибування припинялося у трьох випадках: 1) генератор мм-хвиль виключався або рупор хвилеводу відводився від БАТ; 2) при розстроюванні резонансної системи, тобто коли змінювалась частота генератора мм-хвиль; 3) при наближенні до будь-якої точки зовнішніх треків меридіанів слабеньких шкільних магнітів. Цікаво, що в останньому випадку ефект підстрибування ніг поновлювався на двох інших частотах, які відрізнялись від первинної "резонансної" частоти в якийсь бік на долі відсотка.

В той час у мене активно формувалося усвідомлення того, що завдяки власному когерентному полю організм перетворюється в цілісну макроскопічну квантово-механічну систему (четвертий рівень квантової організації природи в термінології В. Вайскопфа) з усіма властивостями, притаманними квантовим системам на трьох попередніх рівнях квантової організації природи (ядерному, атомному та молекулярному). Таким чином "ефект Руденко" дав можливість не тільки візуально демонструвати резонанси в функціях дії і вперше намалювати на тілі пацієнта експериментальне визначену меридіанну сітку (яка до того перемальовувалася виключно із першоджерел давньокитайської медицини, яким було понад 5000 років), але й завдяки реєстрації квантового ефекту Зеємана через "ефект Руденка" незалежно підтвердити наші уявлення про організм як цілісну макроскопічну квантово-механічну систему

Фільм під назвою "Ефект Руденка" зберігається в архівах "Відгука".

Запам'яталася ще одна подія, яка трапилась ще на етапі формування наукової програми "Відгука".

Це відвідання в Хабаровську лабораторії китайського дисидента доктора Цзян-Кань-Чжена Ю. В. і наша подальша співпраця з ним.

З першого погляду експерименти Цзяна виглядають такими, що повністю суперечать сучасним науковим уявленням, принаймні уявленням сучасної генетики. Дійсно. Цзян демонструє заспиртоване тільки-но народжене кроленятко з ... рогами козеняти, які ростуть з рота, кукурудзяні початки з пшеничними остюками і з пшеничною кореневою системою, курча з качачими перепонами на лапах. Установка, на якій все це отримано (і яка названа винахідником "біотроном"), немає жодних активних елементів - це два металевих об'ємних резонатори (розміри яких достатньо великі, щоб в них могли довгий час більш-менш нормально жити тварини (кози, кролі, качки, кури) або проростати рослини (пшениця, кукурудза). Резонатори з'єднані хвильоводом (довжиною більш 15 м) з прямокутним перерізом і граничною довжиною хвиль сантиметрів 20. Таким чином, всередині системи забезпечується не тільки екранування від зовнішніх електромагнітних полів, але й здійснюється певна часткова селекція для джерел випромінювання, які знаходяться в резонаторах. В результаті біотрон дає можливість вивчати морфози рослин і тварин, які індуковані іншими видами рослин і тварин в умовах вибіркового електромагнітного екранування.

Так, згаданий морфоз кроленятка з рогами козеняти, які ростуть з рота, був отриманий в експерименті, в якому в одному з резонаторів "жила" доросла коза в період її статевої зрілості, а в другому — вагітна крільчиха з перших же годин після запліднення. В такому "співжитті" ця пара перебувала протягом всього часу виношування кроленят.

Принципово схожі умови використовувались для отримання згаданого кукурудзо-пшеничного морфозу: в одному резонаторі росла пшениця в період колосіння, а в другому знаходились посаджені в землю зерна кукурудзи, які мали прорости. Декілька початків кукурудзо-пшениці мені були люб'язно подаровані доктором Цзяном.

Ці фантастичні, на перший погляд, результати знаходять якісне пояснення в межах уявлень фізики живого з урахуванням гіпотези про ієрархію когерентних полів, яка забезпечує єдність і цілісність світу живого, з одного боку, і наукових розробок мого батька Пантелеймона Онуфрійовича Сітька, генетика, доктора біологічних на-

ук, які тільки зараз вийшли в світ на сторінках присвяченого йому ювілейного номера журналу "Фізики живого", з другого боку.

Дійсно, хвильоводно-резонаторний комплекс деформує видове когерентне поле, яке зазвичай забезпечує стабільність видів кукурудзи, кролів, курей тощо, а видова хвильова інформація, що передається по хвильоводу від іншого виду, накладаючись, може сформувати помилкове квазікогерентне видове поле. Внаслідок цього власні характеристичні частоти кроленят, які народжуються, і кукурудзи, що проростає, були спотворені. А саме власні характеристичні частоти відповідно до уявлень фізики живого і визначають морфологічні особливості організму Узгодження такого розуміння зі стандартами традиційної ("біохімічної") генетики може бути лише з позицій, розроблених професором Пантелеймоном Сітьком. Батько вважав, що в механізмі реалізації генома важливу роль відіграє цитоплазма. Саме тут формуються сигнали-кондуктори, що спрямовуються в ядро для активації тих фрагментів генома, які мають задовольнити вимогам "зовнішнього середовища" по підтриманню режиму існування та функціонування організму А з моєї точки зору "зовнішнє середовище" по відношенню до цитоплазми клітини являє собою різницевий спектр між спектром власних характеристичних частот організму висока добротність ліній якого забезпечується квантово-механічною цілісністю системи, і локальним спектром цих частот в районі конкретної клітини, деформованість якого обумовлена анатомо-морфологічними дефектами організму

Ми провели експертизу морфозів, отриманих Цзян-Кань-Чженом, з його згоди на наукових базах Дально-східного філіалу Академії наук СРСР. Зразки морфозів виявилися автентичними і через якийсь час в Хабаровську на базі лабораторії Цзяна вже працював філіал "Відгука". Але до цього треба було вирішити питання про соціальний статус самого Цзян-Кань-Чжена.

З його слів історія його життя виглядала так.

До початку культурної революції в Китаї він був професором, доктором медичних наук і уже працював над "теорією керованих полів" і над конструкцією "біотрона". Саме цим, а може чимось іншим він не сподобався хун-вей-бінам і вони засудили його до страти. На ніч перед екзекуцією його голого помістили в камеру смертників в тюрмі, що стояла на березі Амура. Якимось чином Цзяну вдалося втекти, переплисти Амур і врешті-решт, потрапити до рук радянського КДБ: без документів, без дипломів, без грошей і, навіть, без одягу, до того ж знаходячись у розшуку з боку спецслужб КНР. Не треба бути аж надто кмітливим, щоб здогадатись, де провів наступні 15 років перебіжчик з Китаю. І провів би ще більше, якби не вивчив російську мову настільки, щоб розповісти керівництву табору про можливості давньо-китайської медицини і якби не продемонстрував ці можливості, високофахово лікуючи лагерне начальство. Йому полегшили умови існування, дозволили пересуватися в межах певних районів Хабаровська, створили можливість продовжити працю по створенню біотрона. В той же час, навіть в 1985 році, коли ми познайомились, він залишався людиною без паспорта, без прав, без громадянства, без вчених звань та ступенів, мав регулярно відмічатися в дільницях КДБ, не мав права виїжджати за межі міста тощо.

Я і мій батько - П.О.Сітько - були впевнені, що досліди китайського колеги є важливою віхою в розвитку уявлень про природу спадковості. Більш того, я був впевнений тоді і ще більше переконаний зараз, що результати, отримані професором Цзя-ном на біотроні, можуть знайти своє наукове тлумачення тільки виходячи з підходів

фізики живого. Тому я вважав своїм обов'язком зробити все, що від мене залежить, щоб підтримати ці дослідження і полегшити соціальне становище Цзян-Кань-Чжена.

Перш за все я написав листа Президенту Академії наук СРСР академіку А.П. Александрову, в якому виклав результати Цзяна і моє тлумачення їх і попросив підтримки цих досліджень з боку Академії безпосередньо або через Далекосхідний філіал. Як я вже писав, всі дослідження по фізиці живого проходили під егідою Анатолія Петровича, і я міг сподіватися на його прихильність.

По-друге, ми (я разом з Є.О. Андреєвим) відвідали обласний осередок КДБ, де пояснили наше бачення важливості експериментів Цзяна для вітчизняної та світової науки, а я підписав офіційне клопотання з приводу полегшення його соціального статусу Характерна реакція чинного посадовця цієї організації на моє зауваження, що немає ніяких підстав і свідоцтв, щоб підозрювати професора Цзян-Кань-Чжена в шпигунстві: "Коли б щось було, ми б його давно розстріляли", — була відповідь.

Соціальний статус Цзяна дещо покращився після того, як Державний Комітет з відкриттів та винаходів СРСР фактично легалізував його особу, зареєструвавши в якості винаходу запропонований ним "Спосіб акупунктури". Крім того, це дало Цзяну можливість провадити більш-менш офіційно лікувальну практику з акупунктури. Я не знайомився зі змістом цього винаходу і не знаю, в чому його суть, але можу засвідчити, що практиком з акупунктури китайський колега був віртуозним: після огляду пацієнта Цзян розміщав на долоні голки (здається штук 5-6) і, жбурляв їх в тіло пацієнта, схоже на те, як в цирку факіри кидають ножі. І всі голки встромлялись в передбачені точки акупунктури.

На жаль, пропрацював Цзян-Каль-Чжен в "Відгуку" не довго — російські конкуренти залякали його тим, що українці збираються вкрасти його авторство і Хабаровська філія розпалася. Професор Цзян зник з мого обрію і всі спроби його розшукати протягом десяти з гаком років виявилися марними. Ходили навіть чутки, що його викрали Китайські спецслужби і знищили.

Та ось, два роки тому на міжнародній науковій конференції в Партеніді (Крим) присвяченій пам'яті О.Г.Гурвіца, підходить до мене один з учасників і питає "Професор Сітько?" Я підняв очі і пізнав китайського колегу. Ми були раді знову зустрітися... Вигляд він мав незмінне молодий як і при першій нашій зустрічі в вересні 1985 року...

На фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка нашими дослідженнями ролі електромагнітних хвиль мм-діапазону в життєдіяльності організмів зацікавився професор М.Я. Коцаренко (кафедра теоретичної фізики). Його наукові інтереси перетиналися з проблемами, які стали переді мною у зв'язку з формуванням і функціонуванням власного когерентного поля організму Ми інтенсивно спілкувалися з цього приводу. Микола Якович підключив до проблеми московського академіка Ю.В. Гуляєва (директора інституту радіоелектроніки АН СРСР), з яким мав творчі і особисті дружні контакт. Окрім основних професійних інтересів, Ю.В. Гуляєв вважався основним експертом Академії Наук по вивченню людей з "надприродними" можливостями, таких як Джуна, Кулішова, Кашпіровський. При черговому відвідуванні Гуляєвим Києва з приводу якогось наукового семінару Коцаренко знайомить нас. Юрія Васильовича не просто зацікавила моя розповідь про можливості МРТ (мікрохвильової резонансної терапії), він побажав все побачити своїми очима:

— Так ти кажеш (практично одразу ми перейшли на "ти"), що хворий з хронічною виразкою шлунку, який страждав 10-20 років, може позбутися її протягом 10 днів?

— Більше того, у хворого не залишиться навіть шраму від неї.

— Тоді поїхали в твою клініку я сам знайду хворого, хай при мені зроблять йому фіброгастроскопію, я хочу побачити виразку своїми очима. А потім повернусь в Київ через 10 днів і знову виконаємо ту ж процедуру Згода?

— Згода.

"Експеримент" провадився на нашій клінічній базі-лікарні № 3 по вул. Петра Запорожця. Академік разом з лікарями відповідного відділення вибрав із черги пацієнта зі стажем хвороби більше 15 років, подивився на язву і поїхав до Москви.

Лікування провадили лікарі, які пройшли підготовку в "Відгуку". Спочатку все було чудово: "болі у "піддослідного" пройшли вже після другого сеансу і більше не з'являлися, а після сьомого сеансу зникли всі побічні симптоми виразки. Ми чекали приїзду Ю.В. Гуляєва.

Аж, раптом, трапилося не передбачуване - на 9-й день експерименту пацієнт зник, зник з лікарні і не з'явився додому Я дав наказ "підняти" всі канали пошуку -офіційні і неофіційні, але будь-що знайти пропажу За кілька годин до приїзду Гуляєва пацієнта ще не було знайдено і ми, везучи академіка з вокзалу в лікарню, не знали, чим все закінчиться... Та вже на підході до лікувального корпусу ми полегшено зітхнули: лікарі з вікна подавали нам знаки, що пацієнта знайшли. Виявилося, що наш "піддослідний" був любителем хильнути чарку та хвороба шлунку не давала йому багато років робити це безкарно. А тут, відчувши себе здоровим, він, перш ніж потрапити додому вирішив (як зараз кажуть) "відірватися по повній" з друзями. На щастя, алкоголь не зіпсував результату лікування: фіброгастроскопія, яка провадилась в присутності академіка Гуляєва, не виявила слідів виразки шлунку

Ця подія справила на Юрія Васильовича велике враження, і він запросив нас в свій інститут, де ми вперше візуалізували резонансний вплив мм-випромінювання наднизької інтенсивності на хвору людину з допомогою тепловізора. Така теп-ловізійна діагностика мені дуже сподобалась. По-перше, вона не шкідлива, бо не передбачає жодної зовнішньої дії на пацієнта. А, по-друге, дуже переконлива демонстрація лікування - під дією поодиноких квантів, що діють на певні точки тіла, протягом секунд знімається тепловий профіль пацієнта. Тому повернувшись до Києва, я замовив шведський тепловізор "Агема", який вірою і правдою відпрацював у "Відгуку" більше 10 років, допомагаючи контролювати динаміку лікування для тисяч хворих.

Під час тієї роботи в тепловізійній лабораторії в Москві трапилася одна символічна подія - я познайомився зі знаменитою Джуною.

Якось приходить до лабораторії кореспондент однієї з московських газет ("Комсомолка" чи "Ізвєстія") (а кореспонденти часто спілкувалися з Гуляєвим) і питає, чи хотів би я познайомитись зі Джуною. Я, природньо, погодився. Ми приїхали на її квартиру Вона запізнювалась. Зустрів нас її приятель, молодий хлопець, композитор. Люб'язно запропонував мені, чекаючи, подивитись який-небудь відеофільм на мій смак. Я зізнався, що до того часу (середина 80-х) мені не довелося дивитися відеофільми і попросив його поставити щось з останніх. Він поставив "Щелепи-2" ("Челюсти-2"). Прийшла Джуна. Вразила її молода зовнішність - дівчинка років 17. Стандартна розмова за кавою, здебільшого стосовно її екстрасенсорних здібностей та мо-

го відкриття не запам'яталася. (Тому й пишу - "символічна подія"). Але запам'яталася і вразила розповідь її приятеля.

Під час навчання він жив там же, де вчився, в будівлі консерваторії. Якось вночі йому сниться сон, ніби молода струнка жінка в чорному диригує оркестром, який грає його симфонію для оркестру з баяном (?!). Він прокинувся, спустився донизу, записав музику симфонії і, починаючи з наступного дня почав шукати, де б можна було реалізувати таку екзотичну річ. В Радянському Союзі бажаючих не знайшлося. Тоді він подав на міжнародний конкурс, виграв його, був запрошений в Париж на прем'єру Він входить до зали і бачить все точно, як уві сні: красива, струнка жінка в чорному диригує оркестром, який грає його симфонію для оркестру з баяном. Фотографію цього оркестру з баяном, яким диригує струнка жінка в чорному, молодий

композитор мені подарував...

***

З огляду на ті або інші обставини не всі дослідження, які провадились по науковій програмі "Відгука", були закінчені або хоча б проведені в тому обсязі, який дозволив би публікувати їх результати на сторінках наукових видань. Серед таких мені здаються цікавими попередні результати, отримані Єреванським філіалом "Відгука" по регенерації кінцівок жаби. На основі розробки уявлень фізики живого у мене виникла думка, що відсутність регенерації кінцівок у більшості тварин пов'язана з порушенням на межі між тілом та повітрям оптичних умов розповсюдження електромагнітних хвиль мм-діапазону, що унеможливлює існування когерентного поля організму за межами культі. Виходячи з цього, я запропонував завідуючому Єреванським філіалом професору Л.М. Мкртчану (в той час директор Онкологічного центру Арменії, а зараз - Президент Академії Медичних Наук цієї країни) спробувати відростити ампутовану кінцівку жаби, тримаючи культю весь час в кров'яному розчині. Експеримент був поставлений. Мене викликали в Єреван і продемонстрували його результат: відрізана лапка жаби відросла, але була дещо деформованою по відношенню до інших кінцівок. Зараз не пам'ятаю, що завадило нам продовжувати ці експерименти. (Здається, економічні негаразди в Вірменії: відсутність опалення, електроенергії тощо). А маючи в розпорядженні всього один результат, я не зважився опублікувати його як науковий факт, особливо з огляду на глобальну важливість практичних висновків, які витікають з цього. Експеримент був описаний в звітах Єреванської філії, і оце я зараз згадую його на сторінках "Фізики живого", виправдовуючи себе мемуарним характером цих спогадів.

Ініціатива включити в програму робіт "Відгука" дослідження по регенерації походила безпосередньо від Президент АН СРСР А.П. Александрова.

Було це так.

Якось під час однієї із зустрічей з Анатолієм Петровичем у нього в кабінеті він розповів мені про зміст дивного листа, отриманого ним із Англії. В листі йшлося про те, що в поважній англійській родині народилося немовля. Батько в той час по справах був в Індії. Під час пологів внаслідок чиєїсь недбалості малюку відсікли кілька пальчиків на одній з рук. Лікарі були у відчаї. Не знаючи, що робити, вони перев'язали кисть і далі її не чіпали. Скільки можливо було затягували з викликом батька, але через кілька тижнів він все ж таки приїхав, щоб забрати дитину з пологового будинку. (Зараз не можу пригадати, що трапилося з матір'ю: здається, вона померла під час пологів).

Передбачаючи гнів батька, лікарям все ж доводиться знімати пов'язку з руки немовляти. Вони це роблять і не вірять своїм очам: на кисті повний набір - всі п'ять пальців...

Автор листа питає Президента Академії Наук Радянського Союзу (А.П. здивувало, чому питання задається саме йому, а не комусь з англійських вчених), як таке може бути?

Розповівши цю історію, Анатолій Петрович це питання переадресовує мені. Я сказав, що зараз я відповіді не знаю, але певен, що з часом фізика живого зможе відповісти на це питання...

Будучи впевненим в існування власного когерентного поля організму і знаючи, що внутрішні органи людини регенерують, я з оптимізмом очікував результату Єреванських досліджень. В той час мене більше цікавило питання не чому не-відростають відрізані кінцівки на звичайно обробленій культі, а чому все ж таки це інколи трапляється, наприклад, з хвостом ящірки. Сьогодні, мені здається, я знаю, що в межах уявлень фізики живого, треба для того, щоб відростав хвіст ящірки. Треба, щоб під час всього періоду регенерації на торці культі виділялась речовина, яка б узгоджувала показники заломлення тіла (п ~ 5) і повітря (п = 1), роблячи границю культі просвітленою (по аналогії з оптикою - "просвітлена оптика"). Товщина цього "змащування" повинна бути сумірною з довжиною електромагнітних хвиль, які формують власне когерентне поле організму Я вже доручив кільком своїм співробітникам підготувати

огляд літератури з цього питання.

***

Перший етап діяльності "Відгука" (у вигляді Тимчасового наукового колективу (ТНК) "Отклік") у відповідності до спільної Постанови ДКНТ СРСР та Президії АН СРСР, проходив з 1 липня 1986 року по 1 липня 1989 року. В цей час ми ставали на ноги, залучаючи до роботи фахівців різного профілю, які працювали в різних наукових та медичних закладах СРСР і здатні були включитися у виконання наряд-замовлення миттєво. ТНК "Отклік" вважався установою загальносоюзного підпорядкування і згідно до положення про такі установи ДКНТ СРСР здійснював керівництво нами через Раду Міністрів УРСР. Остання затвердила п'ять базових організацій "Откліка" в Києві: КДУім. Т.Г.Шевченка, Інститут ортопедії та травматології, Інститут ендокринології, Медичний інститут (зараз Київський національний медичний університет), Інститут вдосконалення лікарів (нині Академія післядипломної підготовки). Головною базовою організацією був призначений держуніверситет. Коли стало питання про головний офіс ТНК, де б могли бути розміщені як адміністративні служби, так і основні лабораторії - мозковий центр "Откліка", я запропонував триповерховий будинок № 61 -Б по вул. Володимирській. В той час перший поверх будинку займав держуніверситет, де розміщував свої адміністративні підрозділи, які керували його госпрозрахунковою діяльністю. Другий і третій поверхи заселяли звичайні мешканці. За рекомендацією Ради Міністрів університет перевів свої служби в один з корпусів щойно побудованого університетського комплексу в районі Виставки народного господарства. Мешканців комунальних квартир другого і третього поверхів Рада Міністрів УРСР переселила в окремі квартири, оплачені "Откліком". Після цього будинку був зроблений ремонт і вже на початку осені 1986 року науково-адміністративний центр ТНК "Отклік" почав функціонувати.

Міжфакультетська лабораторія КДУ, як була створена в 1983 році за рекомендацією Президії АН УРСР (її завідувачем був Є.О. Андреев, а науковим керівником М.У. Білий), ввійшла до складу ТНК "Отклік" і припинила існування як наукова структура університету. Протягом найближчих двох-трьох місяців в межах наукової програми "Откліка" працювали вже практично всі наукові медичні заклади Києва з їх клінічними базами. Найбільш вражаючі медичні результати на цьому етапі були отримані нашими лікарями В.О. Юдіним та С.А. Дєрендяєвим, які працювали на базі Психоневрологічної лікарні №1 ("лікарні Павлова") з наркоманами та алкоголіками. Крім того в програму "Откліка" увійшли наукові підрозділи Академії Наук: Інститут теоретичної фізики, Інститут фізики, Інститут ядерних досліджень, Інститут напівпровідників, Інститут проблем онкології, Інститут кібернетики, Інститут електродинаміки, Інститут електрозварювання ім. Є. Патона, Інститут молекулярної біології і генетики, Інститут зоології, Інститут біохімії, Інститут радіаційної медицини, Інститут фізики води.

Після Києва найбільш потужним осередком по виконанню наряд-замовлення ТНК "Отклік" був наш Московський філіал. Його очолював доктор медицини, професор В.Д. Жуковський. Але попри фах керівника в філіалі працювали не лише фахівці медичних закладів Москви (здебільшого це клінічні бази Московських медичних інститутів і, перш за все, Всесоюзний центр дитячого церебрального паралічу під керівництвом проф. К.О. Семенової). В роботу активно включився Московський інженерно-фізичний інститут (МІФІ), Вище технічне училище ім. Баумана, Московський державний університет, Інститут біофізики і Інститут білка в Пущіно, Інститут прикладної математики, Інститут філософії. Майже паралельно виникли філії "Откліка" в Єревані (керівник проф. Л.Н. Мкртчан), в Хабаровську (як я вже писав, це було зроблено під відкриття професора Цзяна), в Харкові (керівник - головний лікар Міської лікарні швидкої допомоги к.м.н. О. Є. Зайцев), в Актюбінську, де на заводі "Актюбрентген" (генеральний директор І.П. Шкуренко) були проведені проектно-конструкторські роботи та налагоджено виробництво запатентованого нами шумового генератора для МРТ "Поріг-1", приладу першого покоління апаратури квантової медицини...

На початку 1989 року викликає мене до себе Євген Іванович Чазов - Міністр охорони здоров'я СРСР і питає, з якими результатами "Отклік" закінчує трьохрічний термін роботи. Прослухавши мою розповідь, він зізнався, що нічого не зрозумів і певен, що серед медиків СРСР теж ніхто (окрім самих виконавців) в цьому не розуміється. Академік спитав, чи знаю я, де і хто в світі працює в цьому напрямку і зможе зрозуміти те, що зробили і робимо. Я назвав йому десятка півтора вчених з різних країн світу, які друкували в наукових виданнях результати досліджень, близьких до програми "Откліка". Природно, що першим серед них був професор із Ліверпула Герберт Фрьоліх - напевно, один із найбільш видатних фізиків другої половини XX століття, вчений, ім'я якого носять 5 відкриттів (!). Останні роки він дуже активно і плідно вивчав природу біологічної когерентності, вперше показавши, що власні коливання мембран живих клітин лежать в діапазоні (10¹⁰-10¹¹) Гц, тобто що міліметровий діапазон дійсно є іманентним живому.

Вислухавши мене, C.I. Чазов запитав, чи погоджусь я на міжнародну експертизу результатів нашої трирічної роботи. Можливість поспілкуватися віч-на-віч з піонерами досліджень, до яких ми підключились, а також вислухати їх професійну оцінку то-

го відкриття, що ми зробили в цьому напрямку, було аж надто принадно, і я з радістю погодився на таку експертизу Євген Іванович підняв телефонну слухавку і, певно, продовжуючи перервану розмову (бо без звернення і без вітання), повідомив: "Професор погоджується на міжнародну експертизу". Що сказав його співрозмовник, я, природно, не чув, але певно, щось в тому стилі, що в Радянському Союзі не прийнято користуватися інститутом міжнародної експертизи, бо Є.І. Чазов відповів: "То було так раніше, а зараз у нас перебудова". Через кілька хвилин розмови я здогадався, що на другому кінці проводу був Борис Леонтієвич Толстих - голова Державного комітету СРСР з науки і техніки. Тут же було прийняте рішення про проведення в Києві в травні 1989 року Міжнародної наукової конференції з запрошенням провідних вчених світу які працюють в напрямку тематики "Откліка".

Така звітна конференція ("Всесоюзний симпозіум з міжнародною участю") відбулася з 10 по 13 травня 1989 року в Києві в конференційному комплексі Академії наук УРСР. Дванадцять вчених із числа іноземних учасників симпозіуму (Великобританія, ФРН, Італія, Австрія, США, Канада) урядом України були визначені як члени Міжнародної експертної комісії по офіційній оцінці трирічних здобутків ТНК "Откліка". Очолив міжнародну експертизу вже згадуваний професор, із Англії Герберт Фрьоліх. Експертиза індивідуальна: кожен експерт мав письмово дати оцінку різних аспектів діяльності колективу, його наукових, клінічних, організаційних та впроваджувальних здобутків, відповівши на кілька десятків запитань. Всі експерти високо оцінили результати роботи ТНК "Отклік", наголосивши, що вони дають підставу говорити про започаткування нового напрямку в фундаментальному природознавстві -"Фізики живого" ("Physics of the Alive"), про створення на цій основі принципово нової медицини. До речі, сам термін "Фізика живого" був народжений саме на цьому симпозіумі, на круглому столі за моєї спільної з Фрьоліхом пропозиції. Рішення експертів обговорювалося і голосувалося на заключному засіданні конференції. Тут же був прийнятий лист до Всесвітньої організації охорони здоров'я про необхідність розповсюдити в світі ідеї та технології нової медицини. Термін "квантова медицина" тоді ще не фігурував його запропонував через кілька років після цього незмінний Вчений секретар нашої Вченої ради, к.м.н. Е.В. Біняшевський, культова фігура "Відгука". А в 1994 році термін з'явився вже в назві монографії, написаного мною разом з проф. Л.М. Мкртчаном в двох варіантах: російському< ("Введение в квантовую медицину") і англійському ("Introduction to Quantum Medicine").

Слід відзначити, що всі роки роботи "Відгука" в статусі ТНК "Отклік" не припинялися намагання академіка Н.Д. Дев'яткова і його співробітників включити все ж таки в свою заявку на відкриття положення, які становлять суть заявки киян: прояв власних характеристичних частот людського організму, який реалізується через існування терапевтичних ("резонансних") частот, використовуючи які можна переводити організм як цілісну макроскопічну квантово-механічну систему із метастабільного в основний стан, тобто здійснювати реставрацію електромагнітного каркасу, що на мові звичайної медицини означає лікування.

Московський істеблішмент за роки існування Радянського Союзу звик дивитися на всі республіки як на колонії, які навіть думки не повинні мати суперечити суверену, коли йому щось заманеться. Дев'ятков і К° були переконані, що трюк з привласненням відкриття Н.П. Залюбовської можна буде повторити і в цьому випадку і тому з легкістю підписували протоколи, які підтверджували наш пріоритет. Встояти нам

вдалося завдяки підтримці трьох людей: двох в Москві (А.П. Александров, Б.Л. Толстих) і одного в Києві (Б. Є. Патон). Справа дійшла до того, що Державний комітет СРСР з науки та техніки змушений був офіційно втрутитися в суперечку пріоритетів, призначивши своєю Постановою за № 376 від 25.10.1988р. спеціальну Експертну комісію "для розгляду матеріалів заявок на відкриття № ОТ-10178 і № ОТ-10609". Незважаючи на те, що з 12 членів Комісії 11 було з Москви і Пущіно і лише один (акад. О.С. Давидов) з Києва, експерти одноголосно прийшли до висновку, що Дев'ятковська група немає ніякого відношення до нашого відкриття.

Результати по лікуванню за допомогою МРТ на клінічних базах ТНК "Отклік" були настільки вражаючими, що Київський травневий симпозіум з міжнародною участю вирішив перевірити їх реальність, ангажувавши на серпень 1989 року приватну клініку доктора Кіфа в Людвигхафені (ФРН) з 32 хворими, які німецькі медики віднесли до категорії "невиліковних". Цей місяць я працював там з доктором Б.М. Угаровим. Згідно підписаних протоколів, нам вдалося досягти стовідсоткового результату

Після цього, в жовтні місяці, в Гейдельбергу (головний університетський центр Німеччини) була проведена під головуванням Г. Фрьоліх друга частина Київської конференції з аналізом результатів, отриманих в клініці доктора Кіфа. Ця подія, по суті, визначила початок поширення в світі ідей фізики живого і квантової медицини.

Першою широкою міжнародною конференцією поза межами СРСР, на якій представлялися результати МРТ, був медичний конгрес в Баден-Бадені (ФРН), який проходив в жовтні-листопаді того ж 1989 року. Присутні на конгресі американські лікарі запросили нас в США, де в січні 1990 року в Лос-Анджелесі відбувся спеціалізований семінар-презентація МРТ, на який кожен з 14 гостей мав право привести з собою (1-2) пацієнтів, які не піддавалися американській медицині. На цих пацієнтах ми (я, Б.Н. Угаров і проф. В.Д. Жуковський) і демонстрували можливості МРТ. Семінар мав великі позитивні наслідки. По-перше, ми отримали в Лос-Анджелесі на декілька наступних років гарно обладнану клінічну базу - медичний центр, де проходив семінар і власники якого (вихідці з Радянського Союзу) "ризикнули" нас запросити в Америку. По-друге, всі 14 гостей семінару були професійними лікарями з різних міст США. Вони мали можливість наочно в динаміці переконатися в ефективності МРТ в допомозі 28 важким і "невиліковним" хворим. Це стало гарною рекламою, пішли інтерв'ю для телебачення і газет, спеціальні конференції під гаслом Джеймса Бонда (агент 007): "The Russians are Coming!" (Росіяни ідуть!). Американці в той час ніяк не могли второпати, що не всі ті, хто мешкає в СРСР, є Russian і доводилося багато разів для кореспондентів читати спеціальні лекції вже не про МРТ, а про Україну та українців.

Багато з лікарів, які були присутніми на семінарі, в подальшому пройшли навчання на учбовій базі "Відгука", отримали дипломи, закупили обладнання для кабінетів МРТ і практикували у себе в клініках (принаймні в дев'яності роки, коли я часто бував в США). Особливо плідними виявилися два знайомства: з офтальмологом Президента Буша-старшого - Морі Ваксбергом (Лос-Анджелес) і з Джеральдом Монтгомері — власником приватної ортопедичної клініки в м.Альбукерк (штат Нью-Мексико). Завдяки їм вдалося не тільки організувати популяризацію МРТ в різних містах США, а й пройти жорсткі тести в Центральній медичній контрольній службі Америки - FDA, отримати американські медичні патенти, провести в декількох шта-

тах курси лікування важких і "невиліковних" пацієнтів і заробити гроші на купівлю найсучаснішого на той час медичного і комп'ютерного обладнання для "Відгука".

Цікава історія стосується моїх контактів з Джеральдом Монтгомері. На семінар в Лос-Анджелесі він привів досить молоду жінку (років 35). Вона кілька років перед цим потрапила в автомобільну аварію і, згідно фото, яку вона нам показала, обидві ступні . були просто розчавлені. Треба віддати належне американським ортопедам і спеціалістам з пластичних операцій: на ногах не було помітно жодних слідів уражень, жодних шрамів або деформацій. Єдиний недолік ніг був в тому, що ними не можна було ходити: пацієнтка на триденний семінар ледь прийшла на двох милицях. З клініки після закінчення демонстраційного семінару (на третій день) вона вийшла ледь допомагаючи собі легким ціпком. Як я вже писав, це трапилось в січні 1990 року. В жовтні того ж року за запрошенням Монтгомері (який до цього часу вже отримав від сенатора Штату дозвіл професору медицини з Радянського Союзу В.Д. Жуковському проводити демонстративне лікування технологіями, не затвердженими FDA) ми приїхали в Альбукерк і мене поселили в будинок до цієї колишньої пацієнтки. Мене не здивувало, що вона вже не кульгала і не залишилося ніяких зовнішніх ознак хвороби. Та коли наступного ранку я робив свої традиційні фізичні вправи, то помітив на стіні однієї з кімнат грамоту за III місце в місті по кросу для певної вікової групи (здається з 33 до 40 років). Крос відбувався десь в травні місяці і прізвище в грамоті було таке ж, як у моєї господині. Я поцікавився у неї: "Це Ваша сестра?" Відповідь: "Ні, це я сама" - вразила мене тоді і вражає навіть зараз, коли про це згадую.

Майже неймовірна історія трапилася зі мною і з Морі Ваксбергом в Нью-Йорку, куди він повіз мене, щоб показати університет ім. Альберта Ейнштейна, який він закінчив, був його почесним професором і, взагалі, відомою там всім людиною завдяки його близькості з діючим на той час Президентом. Університет справив на мене гарне враження, особливо матеріалами, присвяченими самому Ейнштейну (його портрет разом з висловленням про більшу важливість загальних принципів природи, ніж конкретних законів, взятий з одного з подарованих там презентативних журналів, висить переді мною в кабінеті). Морі познайомив мене з ректором університету, проректорами, професурою. В якийсь момент у нього виникла ідея записати на відеомагнітофон інтерв'ю зі мною. Було літо і вільних аудиторій багато. Треба було десь позичити відеокамеру. Ми зайшли в один кабінет, другий, п'ятий, один факультет, десятий. Люб'язно посміхаючись відомому випускнику професору і його другу (мені), всі шкодували, що не можуть нам допомогти - відеокамер немає.

Нарешті в одному учбовому кабінеті десь на самому верхньому поверсі нам сказали, що спробують найти відеокамеру, але ... чорно-білу. Я, звиклий до такого у нас дома, посміхався, але Морі Ваксберг був у відчаї - він не міг повірити, що таке можливе в Америці. Морі був небідною, щедрою людиною, багато обладнання купив і подарував "Відгуку". Я спитав його, чи є у нього дома (в Лос-Анджелесі) відеокамера. Він відповів, що немає. "Тоді може ти купив би її?" "Геніально" - хлопнув він мене по плечу. Спустились донизу, зайшли в магазин в 100 м від університету, тут з усім звичним американським сервісом він купив камеру. Яка разюча відміна від славетного державного університету, жоден із службовців якого за 2,5 години наших пошуків навіть не відірвав від стільця свій торс. Я гадаю, що у нас, в університеті прийди я з іноземцем (тим більш американцем) ситуація була б іншою. Повернувшись до університету, ми знайшли вільну аудиторію і записали на новій камері інтерв'ю зі мною...

Я не знаю жодної людини, яка б, познайомившись особисто з процесом лікування технологіями квантової медицини, не була б в захопленні.

Не були винятком і американські лікарі. Так, Морі Ваксберг і Джеральд Монтго мері незалежно один від одного направили листи в Нобелівський комітет з метою номінувати мене на Премію. Я казав їм, що це робити не варто, що право номінації мають лише Нобелівські лауреати і деякі, визначені Комітетом наукові установи. Але марно. Мої колеги залишалися глибоко переконаними, що американців ці обмеження не стосуються, і ніде і ніхто не зможе ігнорувати 'їх подання. Та певно, помилилися.

Плідні контакти були встановленні ще з двома лікарями з Балтімора: Холесом Сунеріном і Арнольдом Смоленом. Обидва вони пройшли підготовку у нас у "Відгуку". Планувалося, що у випадку випробувань в рамках програми технологій квантової медицини в клініках державних університетів США Сунерін буде головним виконавцем: у нього в будинку ще й досі зберігаються 14 комплектів апаратури МРТ, завезеної туди з американсько-української виставки, яка проходила в Лас-Вегасі на другий рік незалежності України.

Арнольд Смолен, як виявилося під час моїх чергових відвідань США, був не тільки лікарем, але й володарем конюшні, коні з якої досить успішно змагалися на скачках в його штаті. Він запросив мене на іподром (це було першим моїм відвідуванням такого закладу), а по дорозі розповів історію, корисну для розуміння особливостей квантової медицини. Якось оступився його кращий кінь і став кульгати. Всі це бачили і, практично, ніхто на нього не робив ставки. Та Арнольд встиг до чергових верхогонів за допомогою МРТ поновити коня і він виграв перегони. Схожим чином Арнольду вдалося виграти ще кілька місцевих перегонів. Апетит приходить під час їжі, і Арнольд вирішив виставити свого коня і на загально американських перегонах і... програв. Висновок: технології квантової медицини можуть поновити електромагнітний каркас, зробити його максимально відповідним до генома. В свою чергу поновлений електромагнітний каркас поновлює анатомо-морфологічну структуру організму, тобто забезпечується оптимальна реалізація спадкової інформації, але не більше. При однаковому рівні підготовки кращий "від природи" здоровий кінь біжить швидше, ніж більш слабкий, навіть коли фізичний стан останнього відкоригований з допомогою МРТ.

Варто відзначити, що Міжнародна експертиза трирічної роботи "Відгука" (1986-1989р.р.) проводилась не лише 12 іноземними фахівцями. До оцінки нашої роботи рішенням Ради міністрів УРСР і ДКНТ СРСР були залученні провідні фахівці Радянського Союзу, міністерства та відомства, які формували наші завдання (наряд-замовлення). Саме на основі цих оцінок Міністерство охорони здоров'я УРСР 22 червня 1989 року видає наказ №136 "О внедрении метода микроволновой терапии в лечебных учреждения УССР", згідно якому і у відповідності з затвердженим графіком в найближчі 2-3 роки кабінети МРТ мають бути розгорнуті в усіх медичних закладах України. З метою навчання лікарів квантової медицини МОЗ створив при "Відгуку" курси підвищення кваліфікації медичного персоналу, які закінчили і отримали відповідні дипломи, ліцензії та апаратуру МРТ більше півтори тисячі медпрацівників з Радянського Союзу і з-за кордону Ними успішно пролікувано більше одного мільйона пацієнтів. На жаль, форсмажорні обставини 1991 року практично зупинили роботу по широкому озброєнню української медицини технологіями квантової медицини.

Діяльність тимчасового наукового колектива "Отклик" в 1989 році була подовжена ще на 1,5 роки (до 1.01.1991). одночасно урядом УРСР був створений вже на постійній основі Міжгалузевий науково-дослідний центр фізики живого і мікрохвильової резонансної терапії (МНІЦ "Відгук"). Тому останній фактично функціонував з січня 1991 року по січень 1994 року, коли його передали до Міністерства охорони здоров'я, де в 1995 році він був перетворений в Науково-дослідний центр квантової медицини "Відгук" (НДЦ KM "Відгук"). Рішення про передачу Відгука до МОЗ України приймалося без моєї згоди і в час, коли мене навіть не було в Україні. Це рішення, як на мене, є шкідливим по відношенню до здоров'я населення України, нинішнього і майбутнього . З багатьох причин МОЗ не здатне підтримувати той рівень фундаментальних досліджень в галузі фізики живого, який би забезпечив подальший розвиток квантової медицини. Більш того, нехтування Міністерством свого ж наказу №136, відмова офіційно затвердити статус лікаря квантової медицини (на чому постійно наполягають всі провідні медичні авторитети, що працюють в царині квантової медицини, і в тому числі керівництво Київського і Донецького медичних університетів, Київської академії післядипломної освіти), намагання розглядати квантову медицину як різновид фізіотерапії - все це не дає можливості вже сьогодні якісно покращити медичне обслуговування широких верств населення України.

До вже перерахованих вище негативів можна було б додати і закриття нашої Вченої ради по захисту дисертацій і ліквідацію "Проблемної комісії з квантової медицини", яка існувала при Вченій раді МОЗ України і радикальне (майже на порядок скорочення фінансування, що унеможливило не тільки проведення самостійних наукових досліджень, а й (за відсутністю можливості утримувати в якості сумісників провідних вчених і керівників медичних наукових закладів) здійснювати методично-впроваджувальну місію Центру На жаль, керівництво країни в 1994/95 роках не виявило абсолютно ніякої зацікавленості до проведення під наше відкриття Семінару Нобелевських лауреатів і зірвало його. -

Заради справедливості треба відзначити, що роки незалежності України позначилися не лише гоніннями на "Відгук" і квантову медицину До позитивів в історії "Відгука" за 15 років незалежності України треба віднести: випуск (з 1993р.) Міжнародного наукового журналу "Physics of the Alive" ("Фізика живого"), який отримав високу експертну оцінку із 1995 року реферується в США (редакцією "Chemical Abstracts");розробка технологій "Сітько-МРТ" для лікування "невиліковних" хворих і їх патентування в Україні (1994), Росії (1996) та США (1996); пряма експериментальна реєстрація нерівноважної компоненти випромінювання людини в мм-діапазоні, здійсненої завдяки розробкам професорів Ю.А. Скрипника і О.П. Яненка в 1997 році;

ці ж вчені протягом багатьох років забезпечують "Відгуку" вищі щаблі в змаганнях на кращі винаходи в Україні; за ініціативою і під керівництвом M.I. Казакова в Донецьку в 1995 році створюється "Госпіталь "Сітько-МРТ" - флагман квантової медицини на сході і півдні України, в якому і в філіях якого пройшли успішне лікування більше 20 тисяч пацієнтів і який в 2005 році визнаний кращим закладом по наданню медичних послуг населенню України; в 2000 році Вчена рада Київського національного університета ім. Тараса Шевченка висунула мене на здобуття Нобелівської премії з фізики та медицини.

Завершуючи ці спогади, я не можу утриматись від деяких зауважень загального плану Мій батько - стовідсотковий українець, мати мала 50% польської крові, інші

50% в невідомих мені пропорціях складали російська, беларуська та українська. Та я вважаю себе українцем, бо не можу жити поза межами України більше кількох тижнів. Цю любов (до країни і її мови) в значній мірі розвив у мене колишній Вчений секретар Ераст Володимирович Біняшевський, організувавши поїздки по Україні протягом кількох спільних відпусток.

Певно, Йосип Сталін або сам мав сильну інтуїцію, або спирався на кмітливих і талановитих консультантів, коли стверджував, що мова є одним із необхідних ознак нації. Сьогодні, відштовхуючись від уявлень синергетики і фізики живого наш колишній співробітник В.В. Ніс науково обґрунтував положення, згідно з яким нація, зокрема українська, формується на певній території, завдяки когерентному полю, в створенні якого важливу роль відіграє не тільки сама мова, а й обертонні тонкощі її звучання ("співуча українська нація").

Моя дружина професор Ірина Серафімівна Добрронравова, завідуюча кафедрою філософії науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка - стовідсоткова росіянка - в 1991 році очолила рух "росіяни в підтримку незалежності України",а під час Помаранчевої революції на радіостанції "Ера" виступила з обґрунтуванням феномену "Майдана" з позицій сучасної науки самоорганізації - синергетики (до речі, вона є Президентом Українського синергетичного товариства). Я вийшов із КПРС задовго до розпаду СРСР написавши відповідного листа на останній з'їзд Партії. В серпні 1991 всією сім'єю ми протестували проти Путча і незалежність України зустріли на площі біля Верховної Ради. В 2001 році я брав участь в русі Київської інтелігенції на підтримку В.А. Ющенка - кілька разів під час тих подій виходив з колективом до Верховної ради з гаслом: "За Ющенка, тобто проти червоного реваншу".

Я згадав все це для того, щоб підкреслити, що я і моя родина завжди мали свідомі демократичні, національно-патріотичні переконання і враховуючи мій сьогоднішній статус і ту роль, яку доля відвела мені в становленні чиненайвагомішого інтелектуальному здобутку нації, я можу бути лакмусовим папірцем ставлення влади незалежної України, взагалі, і "помаранчевої влади", зокрема, до своїх громадян, не останніх серед рівних, але таких, які не займають керівних державних посад.

На жаль, повинен відзначити що, принаймні мені "за Совєтів" було працювати легше. Може тому, що "Відгук" в той час був організацією центральносоюзного підпорядкування, а може синдром колоніальної меншовартості не дозволяв деяким українцям уявити, що тут, на батьківщині, може щось путнє народитися. А може, це звичайний прояв сумнозвісного українського менталітету, (насолода від здохлої корови сусіда може поступитися хіба що насолоді від здохлої корови родича), який в багатьох випадках переважує державницькі міркування.

Дійсно, уряд Української Радянської Соціалістичної республіки і апарат Ради міністрів всіляко сприяли розвитку фізики живого і квантової медицини. Це відноситься до Голови Ради Міністрів В.А. Масола, заступників Голови: В.Г. Урчукіна та Є.В. Качаловського, завідуючих відділами Ради міністрів О.С. Корнвієнка, М.Ф. Салівона, О.А. Крутя. Державницьку позицію, тобто захист інтересів держави, вони провадили послідовно, незалежно від мови, на якій розмовляли, хоча не виключено, що комусь я особисто і не подобався.

В Уряді незалежної України підтримку квантова медицина мала (і суттєву) від Міністра освіти та науки В.Г. Креміня, від Міністра МОЗ Ю.П. Спіженика і в якійсь

19>

мірі, від віце-прем'єра та першого цивільного міністра оборони пана В.М. Шмарова. Представники ж в уряді української національної еліти наукового походження, в кращому разі, не шкодили справі. Хоча володіли питанням і добре знали, про що йде мова. Так, на моє прохання допомогти не поворухнувся академік С.В. Комісаренко, який в той час був на посаді віце-прем'єра, а перед цим директором інституту біохімії, на базі якого успішно провадились дослідження з фізики живого. Певно, розробка технологій "паса вбік" від "мерседесівського скандалу" - перебазування в Англію у крісло посла - не залишала часу для турботи про Україну.

А ось інший академік М.Г. Жулинський - носій національної ідеї в літературі - потрапивши на посаду віце-прем'єра, зробив все можливе для знищення "Відгука" разом з квантовою медициною і фізикою живого. Збагнути не можу, для чого він і один з його підлеглих - Г.І. Міронюк - це зробили. Причому, утаємничили всю підготовку для акції передачі "Відгука" до МОЗ України: навісили гриф секретності, щоб ніхто з інших віце-прем'єрів і ніхто з апарату Кабінету міністрів про це не знав (не кажучи вже про мене). Дочекалися, поки я сяду в літак до США і підписали відповідне Розпорядження у в.о. прем'єр-міністра Ю. Звягільского. І з одним, і з другим я багато разів зустрічався, пояснюючи значення роботи "Відгука" для інтелектуального іміджу України. Академік Жулинський навіть літав в Аргентину по запрошенню тих же самих українців в діаспорі, які забезпечували створення і функціонування в Буенос-Айросі кабінету "Сітько - МРТ". Там він знайомився з роботою цього кабінету, знав про його надзвичайно високу ефективність.

Я досі не знаю, чи все це було власною ініціативою цього віце-прем'єра, чи хтось його залякав. Враження того, що він весь час чогось боявся, було. Принаймні, жодного разу моя розмова з ним в його кабінеті не проходила за столом. Як тільки я входив, він вскакував з крісла і проводив розмову зі мною виключно посеред кабінету, жестами вказуючи на стіни і кутки. Чого ж так боявся віце-прем'єр незалежної України, і яку крамолу я зміг йому сказати? Чи просив підтримати ідею проведення семінару Нобелевських лауреатів в Фаросі? Чи про інвестиційну підтримку створення "Сітько-центру" на території колишнього піонерського табору "Молода гвардія", переданому моєму благодійному фонду Верховною радою? А врешті, замість будь-якої допомоги, передача "Відгука" туди, де наука взагалі не може розвиватися.

До речі, відносно семінару Нобелевський лауреатів. Я усвідомлював, що міжнародний імідж України, як постколоніальної країни колишньої Російської імперії, не дозволить світу в середині 90-их років сприйняти серйозно наше повідомлення, що саме тут відкрита природа життя. Тому я вирішив, що це повинні сказати Нобелевські лауреати, які отримали нагороди в галузях близьких до фізики живого і квантової медицини після обговорення матеріалів по нашому відкриттю на семінарі в якомусь відомому світу місці в Україні. На початку 90-их років таким "відомим" місцем був Фарос, де "путчисти" тримали президента СРСР. Я вийшов на контакт з адміністрацією президента Л.М. Кравчука і вони повідомили, що Леонід Макарович, у принципі, погодився віддати на кілька днів дачу для такого зібрання і відкрити семінар в якості почесного голови. Далі встало питання грошей. Нібито спеціально мені до рук потрапило повідомлення, що блок НАТО займається не тільки військовими справами, а має науковий відділ, який спонсорує цікаві для них дослідження. Я написав лист в цей відділ і отримав відповідь, що НАТО, як правило, не фінансує дослідження з "теоретичної біології" (так вони назвали наше відкриття), але все це

настільки цікаво, що вони згодні взяти на себе фінансові витрати на проїзд і перебування на Україні Нобелевських лауреатів. Одночасно з цим, я проводив листування з лауреатами, попередньо купивши двухтомний довідник і вивчивши біографії цікавих для мене кандидатів для участі в семінарі. Як не дивно, я отримав 32 (!) відповіді. Деякі з листів написані власноруч адресатами і зараз становлять історичну цінність. Враховуючи побажання лауреатів, я попередньо призначив дату семінару на кінець травня 1995 року (щоб можна було вже скупатися в морі). А в цей час на Україні проходить зміна президентів. І це виявилося фатальним для моєї ініціативи: всі намагання зв'язатись з Леонідом Даниловичем Кучмою виявились марними. На всі мої листи і безпосередньо і в його адміністрацію (Д.В. Табачнику), і в Верховну Раду і в Кабінет міністрів - офіційно і через знайомих - я не отримав протягом, принаймні, півроку жодної відповіді, жодної реакції.

Врешті решт, я написав Нобелівським лауреатам листи - вибачення, аргументуючи відмову від проведення семінару важким економічним станом України. Так наша країна втратила шанс (певно, черговий) явити світу своє інтелектуальне обличчя.

В незалежній Україні спотворене розуміння національних інтересів демонструють не тільки чиновники, але й представники престижної академічної науки... В Москві у мене є друг ще по студентських роках. Вже багато десятиліть ми дружимо. Син мого друга виховувався під моїм впливом. Поступив у МІФІ закінчив його з червоним дипломом, працював там саме на кафедрі біофізики. Коли створювався Московський філіал ТНК "Отклік", МІФІ стало його базовою організацією, і всі співробітники кафедри на час роботи "Откліка" перейшли до нас на роботу Після Київської конференції і міжнародної експертизи ми отримали можливість провадити стажування і виконувати наукові дослідження не тільки в СРСР, а й за кордоном. Син моїх друзів проводив дослідження в кращих лабораторіях світу, мав кілька десятків публікацій (причому половина в престижних, іноземних виданнях) і по деяких міг би захищати зразу докторську дисертацію. Але я вирішив робити все поступово. Кандидатську дисертацію на нашій Вченій раді він захистив блискуче: всі відгуки опонентів були суто позитивними, голосування одноголосно "за". За положенням ВАК-у України захист кандидатських дисертацій на Вчених радах є остаточним, експертна рада втручається виключно, якщо порушено регламент захисту. І ось проходить місяць, другий, третій, півроку рік - з ВАК-у ніякої інформації. Нарешті приходить повідомлення, що ВАК послав дисертацію цього хлопця на додаткові рецензії, які дали негативну оцінку роботі. Я зацікавився змістом рецензій і... очам своїм не вірю - рецензенти демонструють абсолютне невігластво в елементарній математичній статистиці, яку студентам природничих факультетів викладають в першому семестрі першого курсу Я домовляють про зустріч з Головою експертної ради ВАК-у з біофізики проф. Г.В. Дончаком (на той час він був директором інституту біохімії АН України), протягом кількох днів переконую його (і, здається, переконав), що робота пошукача задовольняє найвищим світовим критеріям, а негативні відгуки рецензентів ВАК-у - це просто якась нісенітниця. Григорій Вікторович запросив мене на засідання Експертної ради ВАК-у з біофізики з тим, щоб я мав можливість розповісти її членам про фізику живого і про роботи, які ми ведемо. Я це зробив. А потім попросив членів Ради, коли є у них питання з математичної статистики, я готовий розтлумачити все в деталях, бо я професор і їм (теж професорам) не соромно мене питати, а пошукачу краще не робити зауваження по абсолютно конкретно отриманих результатах тільки то-

му, що рецензент не знає математичної статистики. "Інакше, кажу я, - нам буде соромно дивитися йому в очі". А у відповідь чую жіночий голос (пізніше казали, що доньки всім відомого академіка): "А почему это нам будет стыдно? Что он такой большой начальник?" Це вже було занадто - я пішов з засідання. В той час у мене ще був вихід на Президента АН України. Прийшов схвильований і кажу: "Борисе Євгеновичу, що це робиться. Люди, які не знають елементарних речей, вирішують долю людини і всього наукового напряму" Президент викликає академіка, який є куратором цієї експертної ради. Я пояснюю йому ситуацію, а він мені: "ну і що, що рецензент не знає математичної статистики. Я її сам не знаю і бачите, є віце-президентом". Через кілька днів Експертна рада завалила кандидатську дисертацію співробітника "Відгука". Проти такого рішення голосував лише академік М.Ф. Шуба (хвала йому). Він знає математичну статистику і був в той час членом нашої Вченої ради по захисту дисертацій. Після оприлюднення рішення експертної ради один з її членів (як передав мені Костя) підійшов до нього і запитує:> "Чего это вы поперлись из Москвы в Киев защищаться. В Москве бы блестяще защитились". Пошукач: "Да как же так. Я работаю в "Отклике". Здесь Центр, Ученый совет, а в Москве только филиал". Член Ради: "Да бросьте Вы..." Ось такі ми патріоти.

Я вже писав, що однією з основ фізики живого є синергетика - універсальна наука самоорганізації. Її універсальність полягає в тому, що закони синергетики працюють не тільки в сфері фізики, хімії, біології, космології, айв економіці, політиці, соціології. Закони синергетики нелінійніі, і графіки їхніх розв'язків включають точки біфуркацій. Це означає, що формування динамічно стійких систем здійснюється в процесі розвитку шляхом вибору в кожній такій критичній точці одного з двох шляхів розвитку Інший шлях повинен бути відкинутий. В протилежному випадку замість самоорганізації виникає сценарій хаосу

В свій час я застосував ці уявлення для аналізу стану справ на Україні. Біфуркація серпня 1991 року не закінчилася відкиданням однієї з гілок - комуністична партія України, яка наполягла, щоб бути спадкоємницею КПРС не була ні засуджена, ні заборонена. З того часу країна перебуває в стані хаосу (з дружиною у мене дискусія - чи вважати цей хаос динамічним чи ні, але це вже тонкощі виходу з нього). В цьому стані неможливий подальший політичний розвиток. Партії Ющенка, Януковича, Тимошенко є квазіполітичними в країні. Сценарій хаосу демонструється народу вже багато місяців. Важливо підкреслити, що синергетика вперше внесла в политику і соціологію точні математичні закони, такі як таблиця множення або закон Архімеда, які не мають відношення до емоцій політичних уподобань тощо. Ще до початку президентських перегонів я намагався довести свої висновки до громадськості. І що ж? Записане ведучим "Ери" Сергієм Сулімом інтерв'ю так і не вийшло в ефір. "5 канал" попередньо послухав, що я маю сказати, дав "добро" для прямого ефіру і зняв передачу вже коли я їхав на студію. Ольга Бурда (Бі-Бі-Сі) записала інтерв'ю зі мною, зателефонувала додому попереджаючи, що зараз буде початок програми і ... її, певно, зняли за кілька хвилин до ефіру Яку ж крамолу вони всі побачили в моїх словах. А я казав, по-перше, що причина хаосу в країні в тому що комуністична партія не тільки не була заборонена (через референдум), але й займає місця в парламенті, створюючи в країні сценарій хаосу По-друге, як наслідок першого, висновок: Ющенко і Янукович політичне в ситуації хаосу не відрізняються. Хаос не тільки створює політичну нестабільність в країні. Він нівечить душі політиків, їх моральні засади.

Кілька моїх спостережень.

Так трапилось, що два відомих сьогодні політичних діяча були відомі мені ще по університету. Один з них В.М. Литвин, на початку 80х працював помічником ректора університету проф. М.У. Білого - співавтора нашого відкриття, і природньо, що Михайло Ульянович доручав саме йому спілкуватися зі мною при підготовці документів і при вирішенні поточних питань. Ніяких проблем в стосунках у нас не було.

Коли М.У. Білий помер, Володимир Михайлович (в той час керівник адміністрації Президента) прийшов вклонитися колишньому шефу, поклав квіти. Я сприйняв це як добру ознаку людяності. Написав йому два листа. Один на ім'я Президента, де виклав суть і значення для України і людства в цілому відкриття природи життя, просив аудієнції, щоб викласти позиції державної програми розвитку квантової медицини.

Другий лист - особистий. В ньому я писав, що найкращим пам'ятником небіжчику (М.У. Білому) буде подальший розвиток ідей фізики живого і квантової медицини. Розглядаючи варіанти подальшого організаційного існування "Відгука", я скептично оцінив доцільність подальшого існування таких архаїчних форм організації науки, як академій наук у вигляді державних установ (мається на увазі Національна академія наук, Академія медичних наук). Весь науковий світ давно працює по системі грантів або "scientific pool". Проходить місяць, другий. Тиша. А потім я дізнаюсь, що мій лист до Президента викинуто, а особисту записку відправили до Національної академії наук і Академії медичних наук ...

З доцентом Л.М. Черновецьким ми познайомились, коли він був помічником проректора з наукової роботи проф. B.I. Стріхи, в той самий час і трохи пізніше, коли університет (через служби проректора з наукової роботи) здійснював функцію Головної базової організації ТНК "Отклік". Отримавши від Верховної ради територію разом з недобудованими корпусами колишнього піонерського табору "Молода гвардія", я обговорював з Леонідом Михайловичем можливості і умови інвестування їм капіталу в проект перебудови цього табору в "Сітько-центр" в той час, коли він уже був поважним банкіром. І ось місяць тому мер Києва п. Л.М. Черновецький пише відкритого листа до Міністра охорони здоров'я з наполегливим проханням розірвати зі мною контракт, тобто звільнити з роботи за затримку у виплаті зарплати співробітникам, навіть не зателефонувавши мені і не поцікавившись причиною. А якби він це зробив, то дізнався б, що затримка виникла тому, що МОЗ запропонував вдвоє скоротити чисельність штатів "Відгука" (після того, як уже скоротив їх в 10 разів за час здійснення функцій нашого керівного органу), тобто закрити його, а на це я піти не міг як людина, якій не байдужа доля інтелектуального здобутку України і здоров'я нації.

Хаос викликає корозію сумління не тільки в колишніх колег, але й у славетних лідерів Помаранчевої революції. Ще коли Юлія Володимирівна була тільки в.о. прем'єр-міністра, я написав їй листа з інформацією про програму "Відгука" з попередженням, що в МОЗ України є сім заступників міністра, шість з яких нормальні люди, а один (і вказав хто) злочинець проти народу України, бо знаючи незрівнянні переваги квантової медицини (як член експертної комісії 1989 року), робить все, щоб знищити "Відгук", квантову медицину віднести до категорії фізіотерапії і замість того, щоб дати можливість всьому народу України користуватися новою медициною, робити це тільки в своїх приватних клініках.

Побоюючись, що в буремні часи виборів Ю.В. Тимошенко прем'єр-міністром, лист може не потрапити їй на очі, я з тим же попередженням не залишати цієї людини в міністерстві звернувся і до М.В. Томенко. Від них відповіді не отримав, але шість вказаних в листі "нормальних" людей було звільнено, а залишили одного. Так, ви здогадалися кого, і мої листи поклали йому на стіл. А через кілька місяців цю людину, вибирають по списках "БЮТ" в Верховну раду (Кажуть, що свого часу він надав якусь , послугу Ю.В.).

Боюсь, що в стані політичного хаосу в Верховній раді переважна більшість депутатів не є політичними діячами, а людьми, що надавали послуги своїм шефам.

А може, права моя дружина Ірина Серафимівна, і це дійсно динамічний хаос, і вихід із нього трапиться через нову біфуркацію, тим більше одна половина умови самоорганізації (об'єднання Януковича і Ющенка) вже обговорюється. Будемо сподіватися, що це початок шляху до майбутньої України, України красивих порядних людей, інтелектуального символу світу, де "Відгук" і надалі буде відзначати свої ювілеї.

P.S. Вчора я закінчив писати свої спогади про 20 років роботи "Відгука". А сьогодні, 19 серпня 2006 року, колектив "Відгука" отримав лист заступника голови Київської міської державної адміністрації п. В. Падалки у відповідь на вимогу колективу до мера вибачитись переді мною за зневажливе ставлення до чиненайвагомішого надбання української нації - відкриття природи життя. П.В. Падалка навіть не згадує про це, а, прикриваючись законами та постановами, дивується чому колектив не скористався можливістю дати мені під зад (пробачте за грубість). Отакі у нас керівники міста в сценарії хаосу

Залишається питання. Чи насправді п.Падалка така смілива людина, що не боїться якоїсь халепи зі здоров'ям, яка, не дай Боже, може трапитись з ним, або з його близькими і йому скажуть (як сказали в 1989 році В.В. Щербицькому), що врятувати його зможе лише проф.Сітько?

А я згадаю про цей лист і відмовлюсь... ні. Не відмовлюсь, бо сказано: "Они не ведают, что творят."


	Професор Сергій Сітько

Професор Сергій Сітько

Фізика живого. Т.14, №3, 2006, с. 5-24

"ВІДГУКУ" 20 РОКІВ

(СПОГАДИ ПРОФЕСОРА С.П. СІТЬКА)