Професор Сергій Сітько

ЖИТТЯ У ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ УЯВЛЕННЯХ

ФІЗИКИ ЖИВОГО

С.П.Сітько

Інститут фізики живого

Міжнародного благодійного фонду Сергія Сітька

Україна, Київ 00104

вул.Кропивницького 6. оф. 1

sergsitko@gmail.com

http://sergiysitko.org.ua, http://sergiysitko.ho.ua

Анотація: В уявленнях фізики живого самостійно функціонуючі живі об'єкти по своїй фундаментальній суті є цілісними квантово-механічними системами, які займають четвертий щабель квантових сходів природи, – після ядерного, атомного і молекулярного (класификація Вайскопфа [1]).

Самоузгоджені потенціали живих об'єктів, які забезпечують квантово-механічний сценарій життя, реалізуються у відповідності до генома як власні когерентні поля в мм-діапазоні довжин хвиль. Такі поля – електромагнітні макети живого (конкретно людини) завдяки силі когерентності є суперстійкими, що дозволяє постійно контролювати, здійснювати та коректувати ретрансляцію генома на організм стандартними механізмами біохімічної спадковості.

Стійкість організмів в мінливому зовнішньому середовищі (температура, атмосферний тиск, вологість тощо) в природі досягається наявністю в надпровідному (завдяки когерентності) електромагнітному каркасі живого "нормальних ниток" (траєкторії граничних циклів Пуанкаре – китайських меридіанів), що забезпечує надпровідність саме другого роду [2]. Хвороби, з якими організм сам не може впоратися, виникають виключно внаслідок деформації самоузгодженого потенціала, що ретранслює геном, тобто шляхом виникнення метастабільних станів. Ліквідація цих станів, яка здійснюється окремими квантами з використанням прийомів ядерної, атомної та молекулярної спектроскопії, забезпечується технологіями квантової медицини.

Як наслідок, науки про живе – і в першу чергу біологія і медицина – отримують можливість стати фундаментальними науками.

Ключові слова: фізика живого, квантова медицина, синергетика, квантова механіка, фундаментальна суть живого, квантові сходи природи Вайскопфа, граничні цикли Пуанкаре, природа китайських меридіанів та точок акупунктури, електромагнітний макет в проблемі реалізації генома.

Ми є свідками дивної ситуації: жодна людина не має сумнівів, що живе відрізняється від мертвого, життя – від смерті, а, в той же час, десятки біологічних та медичних наук, завданням яких, начебто, мала б бути підтримка життя в її протиставленні смерті, взагалі не переймаються феноменом життя, вважаючи її сингулярністю, яка залишається поза межами науки. Ця ситуація абсурдна і, по великому рахунку, такого роду діяльність не може вважатися заняттям наукою, принаймні, заняттям фундаментальною наукою. Саме тут доцільно нагадати, що зараз в природничих науках існує чітко визначене поняття фундаментальності. Це науки, що базуються на квантовій механіці, принципи якої – тотожності та дискретності ― забезпечують дискретний спектр власних характеристичних частот вивчаємих в них об’єктів.

На це першим звернув увагу світової наукової спільноти Віктор Вайскопф [1], підкресливши, що саме вказані принципи забезпечують різноманітну диференційну стійкість природи на ядерному, атомному та молекулярному рівнях. Вайскопф ввів поняття трьох ступенів квантової організації природи, або, як часто говорять, трьох щаблях квантових сходів. Спираючись на добре відомі факти перекриття рівней в енергетичних спектрах надмолекулярних структур (внаслідок механізмів екранування і сильного зв’язку в твердих тілах та рідинах), Вайскопф вважав третій, молекулярний рівень останнім рівнем квантової організації природи і відповідно молекулярну фізику третьою і останньою фундаментальною наукою. В той же час в природі, окрім ядер, атомів і молекул, існує, принаймні, ще один клас об’єктів, які також відзначаються різноманітною дифенційною стійкістю. Це – живі істоти.

Живе це не субстанція, яка постійно змінює свою форму і структуру, як в «океані життя» у відомому фільмі «Солярис». Землю, воду, повітря заселяють цілком дискретні представники флори та фауни.

Це стосується і людей: кожен з нас має індивідуальні зовнішні риси, настільки стійки, що ми пізнаємо себе (у дзеркалі) та своїх знайомих при зустрічі. Інакше кажучи, виникає спокуса пояснити різноманітну диференційну стійкість живого тими ж принципами – тотожності та дискретності – і, відповідно живі системи розглядати як цілісні квантово-механічні об’єкти.*

Саме тому відкритий в 1982 році «прояв власних характеристичних частот людського організму» [3] виявився вирішальним кроком у формуванні концепції «життя як четвертий рівень квантової організації природи» [4] [5]. До того ж відкриття було зроблене експериментально.

В сімдесятих роках минулого століття радіофізиками різних країн світу освоювався та врешті був освоєний міліметровий діапазон електромагнітних хвиль. Піонерами тут були Харківські вчені. Одни з них, Ілля Залюбовський, запропонував своїй дружині, Н.П.Залюбовській (біологу, аспірантці проф. В.Г.Шахбазова (Харківський університет) подивитись, як впливає штучно отримане мм-випромінення на живі системи. Доречно зауважити, що Земля надійно закрита від зовнішніх джерел мм-випромінення (і, перш за все, від сонячного випромінення) атмосферою: 1мм води знижує його інтенсивність в 1000 разів. **

Н.П.Залюбовська зібрала великий експериментальний матеріал по вивченню залежності впливу частоти і потужності цього випромінення на рослини та простіші біологічні об’єкти і прийшли до висновку (який вона захистила в кандидатській, а потім, і в докторській дисертаціях) про несподівану і різку залежність життєдіяльності живого від незначної зміни частоти випромінювання [7].

Підкреслимо ще раз, що в уявленнях того часу, такого бути не повинно у зв’язку з тим, що мм-діапазон виходить із царини молекулярних квантових переходів і в звичайних твердих тілах і в рідині таке випромінення не може викликати функцію дії резонансного типу.

Трохи пізніше лікарі-офтольмологи з Одеси (І.С.Черкасов і С.В.Недзвецький), намагаючись лікувати роговицю ока стандартними технологіями скін–ефекту, використали в якості генератора високочастотного випромінення НВЧ-генератор мм-діапазона (вимушено, бо заводський генератор зіпсувався) і виявили, що під час лікування ока у пацієнта вилікувалась виразка шлунку, яка не піддавалась стандартним лікуванням кілька десятиліть. [8].

І, нарешті, вже нам [3] вдалося показати, що терапевтичний ефект на певних частотах (їх звуть терапевтичними, або резонансними) у випадку дії на певні біологічно активні точки БАТ (вони співпадають з точками акупунктури в древньокитайській медицині) реалізується при інтенсивностях впливу в сотні мільярдів разів менших ніж все, що досі використовувалось в медицині, тобто на інтенсивностях, які дають окремі кванти ~10^-21Вт/Гц^.см².

Отже, що ми маємо?

С одного боку, нібито незаперечне проявлення квантово-механічної природи живого, але з другого, багатовікова наукова традиція, яка бере початок з атомістичних уявлень Демокрита і яка включає революцію природознавства на початку минулого століття, яка безапеляційно стверджує, що фундаментальні сценарії природи, які ведуть до принципово нової якості, розігруються виключно на мікрорівні.

Проте події другої половини ХХ століття, пов’язані з народженням двох наук по самоорганізації з локальним зниженням ентропії – синергетики (Г. Хакен) і теорії дисипативних систем (І. Пригожин) – похитнули цю впевненість.

Зі свого боку, я проаналізував положення квантової механіки і дійшов до висновку, що мікроскопічність об’єктів не є критерієм її застосування. Важливим є існування самоузгодженого потенціалу структур, які утворюють цілісний об’єкт і мають тотожні спектральні характеристики.

Передумови для виникнення такого потенціалу в живому організмі існують.

Дійсно:

1.  в кожній з 10¹⁸ клітин живого організму є повна і вичерпна інформація про все тіло – повний геном;

2.  власні коливання плазматичних мембран клітин, як показав Фрьоліх [9], знаходяться в діапазоні (10¹⁰÷10¹¹)Гц;

3.  Митчел отримав Нобелівську премію за те, що з’ясував [10], що більшу частину енергії метаболізму клітини витрачають не на накопичення хімічної енергії (цикл АДФ-АТФ), як вважалося раніше, а на створення і підтримання на плазматичних мембранах напружности поля в 10⁵В/см, що є межею навіть для сучасних технологій.

Таким чином, є всі підстави вважати, що клітинні мембрани цілком можуть виконувати роль активних центрів при створенні самоузгодженого потенціала лазерного типу, в якому на електромагнітну мову власних характеристичних частот організму ретранслюється геном. Цей потенціал на 14-ому тижні розвитку ембріона ініціює «спонтанне порушення» початкової симетрії материнського організму в об’ємі ембріона (перше народження) і з цього часу майбутній організм починає формуватися у самоузгодженні з формуванням його власного когерентного поля в мм-діапазоні електромагнітних хвиль. [11]

Інші визначення цієї фундаментальної структури живого в його відмінності від неживого, які виникли при різних освітленнях проблеми: Божий захист, електромагнітний каркас і електромагнітний макет.

Самоузгодження між електромагнітним макетом організма і тілом продовжується і після офіційного, другого народження дитини, контролюючи ретрансляцію генома і забезпечуючи поновлення структур тіла (поранення, переломи, тощо) протягом усього життя. Такий підхід дозволяє відмовитись від тупикового (з наукових позицій) пошуку генів, які б за щось відповідали, відроджуючи, таким чином, антропоморфізм в ІІІ тисячолітті. В генах зберігається спадкова інформація, а реалізується вона шляхом створення у відповідності з геномом електромагнітного макета на могутньому когерентному полі лазерного типу, на яке зовнішній світ ніяким чином не в змозі подіяти ***.

І тіло наше (достатньо вразливе) весь час порівнюється з цим макетом. При цьому корекція здійснюється стандартними механізмами біохімічної спадковості: реплікація ДНК, транскрипція РНК, трансляція білка. Таким чином, якщо самоузгоджений потенціал є симетричним, тобто електромагнітний макет повністю відповідає геному, тіло людини теж відповідає геному і не потребує сторонньої корекції. Виключення складають екстремальні ситуації – необхідність вилучити кулю з тіла пораненого, зашити глибоку рану, зібрати кістки після аварії. Все інше організм робить самостійно. Проте картина змінюється, якщо по тій або іншій причині (про них поговоримо іншим разом) самоузгоджений потенціал деформується, в ньому виникає додаткова метастабільна яма, яка заповнюється рівнями у відповідності до законів квантової механіки, між рівнями виникають переходи, частоти (і енергія) яких не має ніякого відношення до генома. З цього моменту електромагнітний каркас формується по фальшивій програмі, а в тілі виникають хвороби, які відносять до категорії «тяжких» або «невиліковних». Природньо, що в такій ситуації марні зусилля як лікарів, так і цілителів і спеціалістів духовних практик – адже деформація каркаса виникла на квантово-механічному рівні і поновлення його симетрії може здійснюватись тільки на тому ж рівні. На щастя, ядерна, атомна та молекулярна спектроскопії мають в своєму арсеналі методи резонансного виходу системи з метастабільного стану, чим і користується квантова медицина, розробляючи свої технології, що отримали назву мікрохвильової резонансної терапії (МРТ) [12] [13].

Проте, чи існує більш прямий, ніж терапевтичний, канал отримання інфекції про власне когерентне поле організма?

Виявляється, що, так, існує. І допомагає нам в цьому древньокитайська медицина. У відповідності з нею тіло людини пронизано 26 каналами, або меридіанами (12 парних та 2 непарних), внутрішні ходи яких проходять через основні органи людини (шлунок, печінка, серце і т.д.), а зовнішні виходять на поверхню тіла в точках акупунктури (в термінах сучасної медицини біологічно активні точки – БАТ). Метрика у древньокитайських мудреців була нестандартна: відстань між точками акупунктури і відстань між органами тіла вимірювались в одиницях, які самі прив’язувались до морфологічних особливостей даного організму. Ця одиниця зветься «цунем» і частіше всього її прив’язують до ширини великого пальця руки в районі сустава кінцевої фаланги. Для середньостатистичної дорослої людини це складає десь біля 2,5 см. Більш того, з’ясувалося, що 11 з 12 парних меридіанів починаються або закінчуються на кінчиках пальців рук або ніг в районі нігтів [14].

Ще однією особливістю меридіанно-акупунктурної мережі, яка покриває організм і залишилася нам в спадок древньокитайськими мислителями, виявилось те, що в центрі суставів кожної кінцівки знаходиться точка акупунктури.

Західна медицина скептично відносилася та, відверто кажучи, і зараз відноситься до уявлень древньокитайських мудреців. Справа в тому, що основним принципом західної медицини є принцип візуалізації (існує тільки те, що можна бачити очима або з допомогою мікроскопа). А ні меридіани, ні точки акупунктури не задовольняють цьому критерію...

Нам вдалося довести реальність існування меридіанно-акупунктурної мережі і показати, що вона є елементом електромагнітного каркаса – власного когерентного поля організма, про який я писав вище і формування якого починається, як відмічалося, на 14-ому тижні розвитку ембріона внаслідок спонтанного порушення симетрії. При цьому спочатку виникають бігучі хвилі, які під час руху по тілу ембріона ініціюють затвердіння хрящів його кінцівок (перетворення їх в кістки) і затвердіння нігтів. Внаслідок цього бігучі хвилі рухаються вздовж рук і ніг так, що попадають із середини на шкіру під кутом повного внутрішнього відбиття, формуя таким чином точки акупунктури. Бігучі хвилі відбиваються від нігтів і внаслідок складання прямої та відбитої хвилі на угнутому екрані пучків пальців рук та ніг виникає динамічна інтерференція – папілярний візерунок, як відображення універсального паспорта майбутньої особи. Накладання відбитої хвилі на пряму в усіх інших місцях формує меридіан як динамічний хвильовод, заповнений стоячими хвилями, через який рухаються світлоексітони, забезпечуючи когерентність всього електромагнітного каркаса [15] [16]. Таке тлумачення дозволяє застосовувати закони електродинаміки в намаганні усвідомити особливості метрики, яка використовується в древньокитайській медицині, рівно як і особливості траєкторій самих меридіанів. Відштовхуючись від експериментально виміряного діаметра динамічного циліндричного хвильовода (принаймні в точках акупунктури) (3-5)мм і показника заломлення всередині нього n=1 (як в повітрі, а не як в тілі поза межами меридіана, де n_f =5-6), рішення аксиально-симетричної задачі в циліндричних координатах с використанням наближення першого корня в циліндричній функції Беселя першого рода та нульового порядку, дає значення довжини хвилі в хвильоводі λ_z:

де λ₀ = (5-6) мм – довжина бігучої хвилі в атмосфері, а d – діаметр хвиль овода (меридіана) = (3-5) мм; [5]

Підставляя , маємо λ_z = (5-6) см.

При формування стоячої хвилі відстань між максимуми (і мінімуми) дорівнює половині довжини хвилі, тобто (2,5-3)см, що, як бачимо, відповідає середнім значенням «цуня». Отримавши цей результат кілька років тому, я звернув увагу на те, що значення λ_z вельми критично до відношення ^λ₀/_d Обговорюючи це, я писав: «...формування та підтримка самого меридіана в організмі у відповідності до генома є самоузгодженим процесом, коли в залежності від стану організму діаметр d може «дихати» на долі міліметра…» [5]. Пізніше, аналізуючи особливості макроскопічної квантової механіки, я прийшов до висновку, що макроскопічність цілісного квантово-механічного об’єкта робить його надпровідником, а наявність в ньому динамічних хвильоводів в якості нормальних ниток (в термінах фізики надпровідності) стабілізує стан надпровідності в змінних зовнішніх умовах шляхом зміни діаметрів цих ниток. Таким чином, живі системи (в своїй фундаментальній суті) є надпровідниками другого роду і цілісними квантово-механічними об’єктами одночасно [2].

Ще раз підкреслю, що під «фундаментальною суттю» розуміється власне когерентне поле організма, його електромагнітний каркас. Тіло не є полем і має всі характеристики речовини: опором до струму, густиною, хімічним складом, оптичними властивостями і таке інше.

Працюючи з широким масивом пацієнтів квантової медицини (кілька сотен тисяч людей), ми натрапили на дивний феномен, який назвали «ефект Руденка». Завдяки цьому ефекту вдалося вперше в наш час візуалізувати зовнішні треки меридіанів. Ефект полягав в тому, що в момент настройки на резонансну (терапевтичну) частоту при дії на точку акупунктури якого-небудь меридіана міліметровим випроміненням наднизької інтенсивності 10^-21 Вт/Гц·см² ноги пацієнта Руденка, що лежав з заплющеними очима, починали підстрибувати на висоту (15-20)см с частотю біля 1Гц. Підстрибування припинялося у двох випадках: при відстроювання від терапевтичної частоти і при створені Зеємановського розщеплення шкільним магнітом, який підносився до будь-якого місця меридіана, який вивчається. Внаслідок, вдалося не тільки прослідкувати траєкторію зовнішнього трека меридіана шлунку і порівняти його з малюнками в атласах акупунктури (рис. 1) [17], але й відкрилась потенціальна можливість в макроскопічній квантово-механічній системі оцінити множник Ланде.

Рис.1. «Ефект Руденка» зліва – зображення експериментально виявленого зовнішнього треку меридіана шлунку; справа – стандартне зображення меридіана шлунку в атласах акупунктури

Звертаю увагу, що пацієнту Руденко в свій час робили операцію на шлунку – видно, що меридіан шлунку не може пройти через рубець. Це є попередженням хірургії про необхідність враховувати сучасні уявлення про живе.

На малюнку можна побачити також експериментально виявлені фрагменти інших ножних меридіанів. На жаль, ці дослідження причиняли навантаження на організм піддослідного. Моїм лікарям – співробітникам довелося зупинити експерименти і вилікувати його стандартними технологіями квантової медицини, але при цьому зник «ефект Руденка» – залишився лише документальний фільм про це...

Локалізація точек акупунктури на ручних та ножних меридіанах, яка отримана на основі уявлень про їх формування в наслідок руху первинної бігучої хвилі між кісткою і тілом з відбиттям від тіла під кутом повного внутрішнього відбиття в сформованих таким чином точках акупунктури (рис. 2) [11], узгоджується з локалізацією цих точок, яка дається атласами акупунктури [14]. Знаходить також оптико-фізичне пояснення обов’язкове знаходження точки акупунктури в середині складки кожного ручного або ножного сустава. Якщо б це було не так, то будь-який рух в суставі призводив би або до змін положень точок на меридіані, або до відкриття його в простір. І те, і інше супроводжувалось би сильними болями особливо в районі сустава, що і спостерігається вже на початкових стадіях його деформації.

Рис.2. Локалізація точок акупунктури на кінцівках людини в уявленнях фізики живого.

До речі, досвід квантової медицини вказує, що біль є реакцією організма на деформацію електромагнітного каркаса, а не на патологію самого тіла.

І ще декілька суттєвих зауважень.

Формування живого як цілісної квантово-механічної структури проходить через синергетичний сценарій, ієрархічну послідовність дисипативних систем. При цьому на кінцевому етапі зшивки синергетичних та квантово-механічних підходів залучаються рішення Пуанкаре нелінійних диференціальних рівнянь навкруги особливої точки (інших загальних рішень нелінійних диференційних рівнянь не існує). Таких рішень декілька (в залежності від величини і знака детермінанта в характеристичних рівняннях): вузол, фокус, сідло, граничний цикл. Стійким рішенням є граничний цикл. Тут відсутня дійсна складова часу і тому воно легко інтерпретується в термінах квантової механіки як орбіталі (типу Боровських), а в уявленнях фізики живого в якості їх просторових проекцій виступають меридіани. «Особлива точка» як в часи Пуанкаре, так і зараз і будь-коли в майбутньому буде залишатися поза межами науки, відображаючи божественне в кожній живій істоті.

Я усвідомлюю, що справжня наука про живе тільки починається [18]. Та це вже початок фундаментальної науки [19], і медицина третього тисячоліття, безперечно, повинна спиратися на неї.

Література

1.  Victor F. Weisskopf: Physics in the Twentieth Century: Selected Esseys; The MIT Press, Cambridge, Massachusetts, and London, England, 1972. Russian translation: В. Вайскопф: Физика в двадцатом столетии. // Москва, Атомиздат, 1977, с. 267 (с.46-53).

2.  Rose-Innes A. C., Rhoderick E. H. // Introduction to Superconductivity, Pergamon Press, 1969.

3.  Андреєв Є. О., Білий М. У., Сітько С. П. Проявлення власних характеристичних частот організму людини. // Доп. АН УРСР Сер.Б – 1984 - № 10, с.56-59.

4.  Sit`ko S. P. Life as a Fourth level of Quantum Organization of Nature // Proceeding of the International Workshop: Energy and Information Transfer in Biological Systems – Acireale, Catania, Italy, 18–22 September 2002, World Scientific, New Jersey – London – Singapore – Hong Kong, p. 358 (p. 293-307).

5.  Ситько С. П. «Жизнь как четвертый уровень квантовой организации природы» // Биомедицинские технологии и радиоэлектроника, №1, 2007, ст.39-50.

6.  Лисиця М. Н., Сітько С. П. // Ще одна загадка реліктового випромінювання? // Укр. фіз. журнал т.39, №9,10 (1994) с.973-975.

7.  Залюбовская Н. П. К оценке действия микроволн миллиметрового и субмиллиметрового диапазона на различные биологические объекты. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата биологических наук. – Харьков, 1970. 15с.

8.  Черкасов И. С., Недзвецкий С. В. //Способ лечения поврежденных биологических тканей. //Авторское свидетельство №733697, 1980(СССР).

9.  Fröhlich H. Theoretical Physics and Biology // Biological Coherence and Response to External Stimuli // Ed. by Fröhlich H. – New York: Springer-Verlag, 1988.

10. Mitchell P. Chemiosmotic Coupling and Energy Transduction, 1968.

11. Sit`ko S. P., Gizko V. V. Towards a Quantum Physics of the Living State // Journal of Biological Physics, v.18, №1 (1991), p.1-10.

12. Мікрохвильова резонансна терапія у практичній діяльності сімейного лікаря. (Медичні рекомендації) Київ – 2004. МОЗ України.

13. Сітько С. П. «Спосіб мікрохвильової резонансної терапії С. П. Сітька» Патент України № 2615 від 15.03.1994; Ситько С. П. «Способ С. П. Ситько микроволновой резонансной терапии», Патент Российской Федерации №2053757, от 10.02.1996; Sit`ko S. P. “Microwave Resonance Therapy”, US Patent №5.507.791, Apr. 16, 1996.

14. Табеева Д. М. Руководство по иглорефлексотерапии – Москва: Медицина, 1980.

15. Sit`ko S. P., Tsviliy V. P. Electrodynamic Model of the Human Organism`s Electromagnetic Frame // Physics of the Alive v.5, №1 (1997), p.5-8.

16. Sit`ko S. P., Tsviliy V. P. “Space – Time Structures” of Synergetics in Physical Terms of Quantum Mechanics // Physics of the Alive, v.7, №1 (1999), р.5-11.

17. Sit'ko S. P., Andreev E. A., Dobronravova I. S. The Whole as a Result of Self-Organization. // “Journal of Biological Physics”, vol.16, (1988), p.71-73.

18. Ситько С. П., Мкртчян А. Н. Введение в квантовую медицину. Киев: «Паттерн», 1994, 147с.

19. Schrödinger E. What is the Life? The Physical Aspect of the Living Cell. - Cambridge: University Press, 1944 // Шредингер Э. Что такое жизнь? С точки зрения физика. - Москва, 1972.