Професор Сергій Сітько

ВІД РЕДАКЦІЇ

    Зважаючі на концептуальну значимість нижченаведенної статті голового редактора нашого журналу, ми подаємо її трьома мовами заради адекватного сприйняття викладених ідей найширшим загалом науковців світу.

ГЕН, ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА..." - АНТРОПОМОРФІЗМ ЧИ ДАНИНА ПРИМІТИВІЗМУ?

С.П. СІТЬКО

    Винесений у заголовок і взятий у лапки фрагмент фрази, безперечно, найчастіше зустрічається в науковій, навколонауковій і популярній літературі, у і радіопередачах, присвячених прикладним аспектам генетики: клонуванню, заміні органів, генній терапії й інженерії тощо. Платникам податків у всьому світі обіцяють лікування від усіх страшних хвороб (СНІД, хвороби Паркінсона та Альцгеймера, рак та ін.), як тільки виявлять ген, "відповідальний" за ... ту або іншу недугу, обіцяють вирощування геніїв, красенів (красунь), людські органи в організмі тварин і т.д. і т.п., знову ж, як тіль­ки буде виявлений ген, "відповідальний" за той або інший орган, рису інтелекту або морфоанатомічну особливість організму. І зачаровані такими обіцянками платники податків (сьогоднішні або завтрашні пацієнти) схвально кива­ють головою, коли держава або окремі фірми виділяють сотні мільйонів мільярди доларів для пошуків того, чого взагалі не існує і не може існувати. Як може група молекул (нехай навіть таких складних, як ДНК) "відповідати" за якийсь параметр цілого макроскопічного організму, якщо сучасні уявлення біо­логічних і медичних наук базуються винятково на хімічній парадигмі, коли ре­альною для живого визнається лише короткодіюча складова електромагнітних сил? Та й що значить "відповідати"? Перед ким? І хто та де навчає ці молекули відповідальності? І на якій мові? Адже відомо, що понятійний апарат, наприклад, давньосхідної медицини радикально відрізняється від понятійного апарату прийнятого сучасною західною цивілізацією.

    Ніхто сьогодні не сумнівається у хромосомній теорії спадковості, так само як і в тому, що спадкова інформація міститься в геномі. Але не на такому ж примітивному рівні, коли, по суті, довільному лінійному розкладанню за понятійними ортами анатомоморфологічної структури організму, рис його характеру, рівня здібностей, опірності до захворювань ставлять у відповідність окремі гени генома!

    5

    У середині шістдесятих років XIX сторіччя доля посміхнулася Грегору Менделю, зупинивши його вибір у "дослідах над рослинними гібридами" саме на горосі із тим, щоб геній міг скористатися чіткими візуальними відміннос­тями домінантних і рецесивних ознак в об'єкта досліджень і закласти основи генетики, але не для того, щоб через 140 років учені мужі займалися механічною комбінаторикою в геномі, уподібнившись до дітей, що будують спорудження з кубиків.

    За час, що минув, фундаментальні науки розширили наші уявлення про світ. Виникли квантова механіка, електродинаміка (включаючи нелінійну і квантову), теорія поля, синергетика, теорія дисипативних структур, нерівноважна термодинаміка, кібернетика, фізика і техніка надвисоких частот. Все це базується на сучасній математиці, таких її розділах, як теорія фракталів, хаосу, катастроф, нелінійних диференційних рівнянь. Природознавство усвідоми­ло вирішальну роль польових уявлень у забезпеченні єдності світу, затвердивши як основу сучасної фізики "фундаментальні принципи природи" принцип найменшої дії (Мопертюї), принцип найкоротшого шляху (Ферма), принцип руху струму по шляху найменших втрат, принцип заповнення найнижчих до­зволених енергетичних станів у потенційних ямах при кількісному описі мікросвіту і т. ін. Фізичний вакуум, народження з нього пар "частка-античастка", їхня анігіляція, віртуальні частки з нульовою і ненульовою масою спокою все це давно увійшло в арсенал сучасної науки. Більше того, саме існування атомів, наприклад, атома водню, набуває свого пояснення через взаємодію віртуальних фотонів із вакуумом, так само, як і всі чотири фундаментальні взаємодії в природі реалізуються шляхом обміну віртуальними частками через фізичний вакуум. Квантова механіка завдяки своїм принципам тотожності і дис­кретності обґрунтувала різноманітну диференційну усталеність природи на ядерному, атомному і молекулярному рівнях. Наявність власних характеристичних частот у конкретних ядер, атомів і молекул як фундаментальних харак­теристик цих об'єктів, розташованих на трьох щаблях квантової драбини при­роди (за термінологією Вайскопфа) ввела тим самим у понятійний апарат науки обґрунтоване визначення фундаментальності.

    А біологія і медицина, вичерпавши до середини сторіччя свої можливості як описових наук і зробивши видатні відкриття на мікроскопічному рівні (розшифрування генетичного коду), не усвідомили, що для подальшого просування в напрямку пізнання природи живого необхідно спиратися на всі досягнення сучасного природознавства. Не розуміючи, чим відрізняється живе від неживого на рівні фундаментальних наукових уявлень, ми прирікаємо біологію бути суто емпіричною наукою, що вивчає не живі, а біологічні системи. А це, погодьтеся, не те ж саме.

    Що ж стосується медицини, то тут панує ілюзія простоти, яка сформувалася завдяки макроскопічним розмірах тіла людини і повсякденному досвіду спостереження за живою природою, що нас оточує. Тому і створюється уявлення, що для лікування хворих достатньо стандартного медичного ремесла, а саме лікування у принципі не відрізняється від ремонту предметів, виготовле­них людьми (холодильника, автомашини, телевізора, годинника, воза й ін.). Але людина і все живе - це Божі створіння, які в уявленнях фізики живого

    6

    виникають навколо особливих точок загальної когерентної структури світу. Тому смертним не дано не тільки вирощувати в пробірках дітей, а й синтезу­вати навіть найпростіші одноклітинні організми.

    Без знання того, чим відрізняється живе від неживого, лікування стандартними технологіями західної медицини нагадує розмову з людиною на незрозумілій їй мові. Вважається, що чим тяжча патологія, тим сильнішими методами треба впливати на хворого. При онкології, наприклад, у справу йдуть циклотрони, нейтронні генератори, бетатрони, навіть синхрофазотрони, а якщо уже використовують "хімію", то таку, щоб у людини випадало волосся. Ефект же при цьому такий же, як рівень розуміння іноземця, якому кричать на незрозумілій йому мові...

    Ілюзія простоти живого, що підкріплюється можливістю залучати для по­яснення його функціонування найпростіші (і навіть побутові) механічні ана­логії важелі, насоси, клапани, прочищення труб (судин) тощо виключає для повсякденної медичної свідомості можливість використання сучасних досяг­нень природознавства, про які медики найчастіше навіть не чули. Звідси і їхня глибока переконаність у тому, що реальним є лише те, що можна бачити очима безпосередньо або за допомогою мікроскопа, тобто апріорі живе розташовується за рівнем складності нижче, ніж такі за великим рахунком досить примітивні людські витвори, як радіоприймач або телевізор. У науковій літе­ратурі й у засобах масової інформації культивується дуже хибна ідея, що, з'єднавши будь-де у просторі яйцеклітину і сперматозоїд, ми одержимо людину без участі когерентного поля матері і загальної когерентної системи всесвіту (Бога).

    Тим часом уже протягом 20 років розвивається новий науковий напрямок "Фізика живого", в основі якого саме і лежить визначення живого в його відмінності від неживого. Живе визначається як четвертий рівень квантової органі­зації природи (після ядерного, атомного і молекулярного). При цьому самоузгоджений потенціал кожної живої особі, що функціонує самостійно, формується і функціонує відповідно до геному як власне когерентне поле організму у міліметровому (для вакууму) діапазоні електромагнітних хвиль.

    Як бачимо, такий підхід відразу переводить біологію і медицину в галузь фундаментальних наук, тому що виходить із можливості застосування кванто­вої механіки (і відповідно її принципів тотожності і дискретності) до цілісних живих макроскопічних систем, а не тільки до мікроскопічних фрагментів живого, тобто, по суті, до біологічних об'єктів. А якщо це так, то весь арсенал сучасної фундаментальної фізики (спектроскопія, правила добору, власні характеристичні частоти, довжина й об'єм когерентності, парність, спін, електричні і магнітні моменти, квазічастки, інтерференціальні і голографічні структури, накачування активних центрів для генерації індукованих переходів у багатомодових лазерах і т.ін.) переходить на озброєння вчених, що вивчають живе.

    Для обґрунтування зазначених положень і розробки шляхів їхнього вико­ристання практичною медициною ініціативою Президента Академії наук СРСР акад. А.П. Александрова і Президента Академії наук УРСР акад. Б.Е. Патона 1986 по 1991 рік працювали кілька десятків інститутів колишнього Радянського Союзу. У 1989 році основні положення фізики живого і кванто-

    7

    вої медицини були оцінені Міжнародною експертною комісією, очолюваною одним із найвидатніших фізиків другої половини XX сторіччя Г. Фрьоліхом, який до речі, вже тоді запропонував і сам термін "фізика живого" (Physics of the Alive). Як продовження роботи зазначеної комісії були проведені досліди можливостей нової медицини у приватних клініках Західної Німеччини і США, де надавалася допомога хворим, віднесеним до категорії "невиліковних". У Києві, у нашому Науководослідному центрі квантової медицини "Відгук" технологіям квантової медицини навчено понад півтори тисячі лікарів, які пролікували сотні тисяч хворих з ефективністю незрівнянно більшою, ніж традиційна ("емпірична") терапія. При цьому лікувальний вплив є неінвазивним і не має побічних ефектів, тому що перехід організму із метастабільного в осно­вних стан здійснюється ліченими квантами електромагнітного випромінювання (~10^-20 вт./Гц.см²). З 1993 року ми видаємо науковий журнал "Physics of the Alive", що з 1999 p. реферується редакцією "Chemical Abstracts".

    Однак медичнобіологічний істеблішмент заплющує очі і затуляє вуха, ко­ли мова заходить про фізику живого і квантову медицину. Мої публікації, що надсилаються до солідних так званих "престижних" наукових видань, відхиляються зазвичай ще до рецензування. Цих людей зрозуміти можна: усе, про що я пишу, наганяє на них жах, адже якщо повсюдно визнаватимуться ідеї фізи­ки живого і квантової медицини, то треба буде кардинально змінювати програми біологічних, медичних, біофізичних, генетичних досліджень, і спекуля­ції навколо клонування і вирощування органів поза тілом перестануть давати сьогоднішні прибутки. Такі ситуації в історії науки не рідкість і кращим спо­собом їхнього вирішення є вичікування моменту, коли люди, які вершать політику в біології і медицині, підуть на заслужений відпочинок або примусять себе познайомитись з досягненнями сучасного природознавства. І я нізащо не писав би цю емоційну статтю, якби справа не стосувалася людських життів і людських страждань. Адже поки наукова і політична громадськість усвідомлять безвихідь щодо пошуку генів, які за щось "відповідають", у ситуації, коли геном людини лише на один відсоток (!) відрізняється від генома миші, а 98% генів за загальновизнаними уявленнями взагалі не працюють ("мовчазні" або "сміттєві" гени), підуть з життя мільйони людей, багато хто із страшенними стражданнями. А між тим більшості з них можна було б допомогти, якщо і не всім врятувати життя, то, без сумніву, полегшити страждання (відмінити наркотики, ліки, зняти біль, допомогти у збереженні людської подоби), спілку­ючись з організмом мовою, іманентною живому, замість того, щоб насилува­ти його хімією, ножем або радіацією.

    8